Екскурсія в минуле: черкаські бізнесмени ХІХ століття

Черкаси завжди розташовувалися на перетині торгових шляхів. Близькість до водойми робила місто ідеальним для продажу товарних новинок. А наявність Соснівки неподалік Черкас давала можливість розвивати сферу послуг. Однак найбільшого розвитку в місті на початку ХІХ зазнали малі та великі підприємства. А їхні власники навіть намагалися потрапити до міської думи, аби лобіювати інтереси свого "бізнесу". Нікого, часом, не нагадує? Які підприємства розвивалися, і ким були перші "магнати" Черкас? Читайте далі.

Державні підприємства Черкас – одні з найбільших в імперії?

В історичному документі "Описание города Черкассы и его повета, состоявшего в Киевской губернии" за 1803 рік зазначено, що в місті на той час було 535 дворів, 4 церкви, з яких одна дерев’яна, єврейська синагога, 2 дерев’яних шинки, 17 кузень, 8 крамниць, 2 лазні та два вітряних млини".

Цукрово-рафінадний завод

А вже у 1850 році в Черкасах коштами державного бюджету та меценатів спорудили один із найбільших заводів у тогочасній імперії – цукрово-рафінадний. Це було найбільше підприємство в Черкасах і за кількістю робітників, і за обсягом продукції. На початку ХХ століття тут працювало 622 робітники. Щороку підприємство виробляло до 1,5 мільйона пудів цукру.

Цукровий завод сьогодні

Спиртовий завод

Наступним державним підприємством став спиртовий завод. Запрацював він у 1855 році. Якість спиртових виробів була однією з найкращих у Київській губернії, частиною якої були тоді Черкаси. Продукти виробництва спиртового заводу збували по всій тогочасній імперії.

Громадський банк

У 1864 році у Черкасах запрацював перший Громадський банк. Його відкрили за кошти міського бюджету та приватних підприємців згідно з вимогами тогочасного законодавства. Кожне місто з достатньо великою чисельністю населення повинно було заснувати свій банк. Контролювало грошові потоки тогочасне Міністерство фінансів. Сьогодні будівля банку – пам’ятка архітектури та історії на розі вулиць Смілянської та Хрещатик. Тут розташовані редакції газет, аптека-музей та музей-кабінет письменника й журналіста Василя Симоненка.

Будівля першого Громадського банку

Розвиток приватних підприємств: пиво, цвяхи, млин, ткачі

Архівні документи, які описують промисловість міста наприкінці XIX століття, дають уявлення про найбільш розвинені галузі: "Переважне значення одержала промисловість по розробці дерева, потім по сумах виробництва йдуть тютюнові фабрики, мукомельні млини, чавунно-ливарні заводи, пиво-медоварні заводи, цегельні та інші".

Черкаси ставали промислово-розвиненим містом. Так, наприклад, кількість робітників у 1880-1910 роках у місті зросла з 648 до 1486, а кількість виробленої продукції збільшилась удвічі.

Вітряк Грінблата

Приватний бізнес кінця ХІХ – початку ХХ століття за темпами розвитку не поступався державному. Через два роки після зведення Цукрового заводу на Митниці запрацював вітряк підприємця Грінблата. Наприкінці ХІХ століття він виробляв 94 тисячі пудів муки, 27 тисяч пудів висівок.

Цвяховий завод

За десять років у Черкасах збудували цвяховий завод коштами акціонерного товариства. Згодом його облаштуванням займалися підприємці Швайгут та Цимерман. Щорічно завод виробляв до 100 тисяч пудів цвяхів на суму 15 тисяч карбованців.

Цвяховий завод

Тютюнова фабрика Зарицького

Не поступалася за обсягами випуску товару та кількістю працівників і тютюнова фабрика Зарицького. Він був купцем першої гільдії (одним із найбільш заможних), відкрив свій бізнес у 1878 році. На той час на фабриці було два відділення – з виробництва турецького тютюну і виробництво махорки. Тут працювало 122 робітники. З часом побудували ще 4 такі фабрики: підприємців Летичевського, Теплицького, Лева, де працювало 599 черкащан.

У 1925 році основний корпус фабрики згорів. У 1927 році спорудили новий на чотири поверхи. Виробництво забезпечили найновішим обладнанням. У роки війни більша частина виробничих приміщень була зруйнована. В перші ж дні після визволення Черкас колектив власними силами розпочав відбудовувати фабрику, і на початку 1945 року вона дала першу продукцію. За часів незалежності активи фабрики перевели до Кременчука, туди ж переїхала частина працівників. Сьогодні у колишній споруді розміщується Черкаський будинок культури імені Івана Кулика.

Тютюнова фабрика Зарицького та рекламна продукція

Пивоварні заводи

Пивні заклади у Черкасах – одні з найбільш відвідуваних. А завдячувати цьому вони мають підприємцям Б.Беню та Є.Єременку, які володіли першим пивоварним заводом та популяризували цей напій бродіння. Підприємство звели на розі вулиць Рябоконя і Благовісної в кінці ХІХ століття. Щорічно завод виробляв 10 тисяч відер пива і задовольняв потреби черкасців у цьому напої. Значну частину продукції вивозили на продаж до інших міст.

Окрім цього заводу, на подолі Черкас діяв ще один пивзавод підприємця Й. Гомулка. Щодня там випускали до 100 відер пива. Цей завод витримав Другу Світову Війну, а у 1960-х роках черкаський пивоварний завод дожив до модернізації. Пиво цього підприємства було популярним по всій території України.

Політичний бомонд у бізнесі початку ХХ століття

Серед відомих купців, які обіймали посади міського голови, був Рудольф Гаммер. Він керував Цукровим заводом, був членом Міської думи. Німець за походженням та інженер за освітою, головувати Черкасами він почав із 1898 року, і за час його керівництва в місті запрацювала Жіноча міністерська гімназія (нині – Центр дитячої та юнацької творчості). Також владці переформували навчальний заклад для юнаків на прогімназію та повну гімназію, відкрили два приходські училища та міську публічну бібліотеку. В Черкасах у цей час облаштований колодязь, декілька закладів для військових і державних діячів. Сам Рудольф Якович, окрім того, що був підприємцем, займався громадською діяльністю, зокрема, був у складі Ради місцевої єврейської лікарні, фінансовим опікуном міської лікарні, почесним членом Ради місцевого духовного училища, а також головою громади, що займалася виділенням грошової допомоги для бідних.

Наступний очільник міста не демонстрував талантів до громадської діяльності. Тому на посаді міського голови протримався не довго за тогочасними мірками. Лісопильня, пароплави, дачі, прибуткові будинки – це не весь перелік так званих бізнес-платформ, якими володів міський голова Черкас, депутат державної думи Михайло Романович Гаркавенко. Посаду очільника міста він вирвав у свого головного конкурента – Цибульського. Передвиборча боротьба була запеклою, однак керував Гаркавенко всього 6 років – із 1908 до 1914 років. До сьогодні серед архітектурної спадщини маємо прибутковий будинок Лисака-Гаркавенка по вулиці Байди Вишневецького. Тут винаймали кімнати торговці, які з’їжджалися на ярмарки до Черкас. Сьогодні в будівлі розміщується дитяча музична школа імені Миколи Лисенка.

Ще одним депутатом, який лобіював свої бізнес-інтереси в Черкасах, був грабар Щербина. Той самий, чий маєток нині асоціюється із нареченими, шампанським і клятвами у коханні-на-все-життя. Століття тому цей будинок також часто бачив розкішно вбраних дам під руку із заможними кавалерами. Саме сюди на так звані світські зустрічі з’їжджалися найбагатші черкащани. Сам же Щербина був черкаським інженером, членом міської думи і грабарем. Цей вид послуг став популярним під час будівництва ділянки Південно-Західної залізниці, що проходила через Черкаси. Щербина керував грабарськими об'єднаннями. Він добирав працівників, підписував із ними договори та займався організацією їхньої роботи. Саме з цього заробив собі солідний статок. А на згадку про себе залишив чудову пам’ятку архітектури, яка увійшла до 5-ки найкрасивіших в Україні.

Не лише керівники підприємств були серед депутатів початку ХХ століття. Купець Малишев був членом міської думи і разом із братом прославився першим у місті торговим центром. Торговий бізнес був також розвинений у Черкасах, зокрема великі базари розташовувалися в районі Митниці та у верхній частині міста, де нині – Соборна площа. Вулиця Хрещатик була повна крамничок, салонів і готелей. Будівлі деяких із них збереглися й до сьогодні.

Однак серед них є будинок, який на перший погляд ну ніяк не нагадує пам’ятку архітектури та бізнесу. Поглянувши на торговий дім на розі вулиць Остафія Дашкевича та бульвару Шевченка складно здогадатися, що це – справжня пам’ятка архітектури та перший на той час справжній торговий центр. Понад століття тому тут працювали підприємці брати Малишеві. Від початку будівля була двоповерховою, тут містився універсальний магазин, а також інші крамниці купців Малишевих. Саме сюди приходили черкасці за ексклюзивними колоніальними товарами. Після революції у 1917-1925 роках тут містився спортивний навчальний центр "Всеобучу". Згодом будівлю реконструювали, надбудувавши третій поверх.

Торговий дім братів Малишевих

Руссо турісто: як заробляли на відпочивальниках з усієї імперії?

Популярним бізнесом ХІХ – початку ХХ століття в Черкасах був туризм. Соснівка – один із найпопулярніших курортів у тогочасній імперії. Там тримали свої дачі підприємці Малишеві, Гаркавенки, Цибульські та інші. Місцеві жителі Дахнівки також здавали свої помешкання приїжджим туристам. Тут забезпечували всі умови для відпочинку та розваг – розкладки з пресою, домашні продукти від місцевих та… тишу. Саме так – у курортний сезон місцевим не можна було голосно співати, а собакам – гавкати. Тварин місцевих мешканців за порушення спокою туристів могли вбити з рушниці. Однак домашніх улюбленців заможних гостей це правило не стосувалося.

Кожен старався вгодити відпочивальникам, як міг. Тут вам і домашні ягоди, фрукти, свіже молоко, компліменти і умови в будинках на будь-який смак. Були випадки, коли жителі Дахнівки виїжджали з власних осель і здавали їх туристам. У самих Черкасах на початку ХХ століття вже функціонувало понад десяток підприємств різних форм власності та напрямів. Серед них ткацько-прядильна фабрика Каневського, пивоварний завод Гомулка, кахельний завод Войцковського, лісопильні заводи акціонерних товариств Чорнобильського, Гаркавенка, Цетліна та інших, ливарний завод спадкоємців Каурова, цвяхо-болтовий завод Гурвича і Немеца та інші. Уявіть, уже на початку ХХ століття в Черкасах існував налагоджений сервіс таксі пані Цейтнерович. У її розпорядженні було 6 автомобілів, які підвозили заможних черкасців на курорти до Дахнівки, а також гостей міста на вимогу.

Сергій Ганницький

краєзнавець, науковий співробітник Черкаського обласного краєзнавчого музею

Розвиваючи свій бізнес, черкаські магнати конкурували між собою, розширюючи асортимент продукції та послуг, а також добираючи індивідуальний підхід до кожного клієнта. Цікаво, що у ті часи держава законодавчо практично не втручалася у справи підприємців, даючи широкі можливості для інвестицій у підприємства та галузь послуг.

Марія Голуб