Історія життя наших улюблених коней. Частина 4

Сьогодні я вам пропоную останню частину моєї розповіді про жителів домашньої стайні Пегас. І хоча, як на мій погляд, все найцікавіше я вже розказала, але мені здається не ввічливо буде зовсім не згадати про кота і птицю які живуть у нашій сім'ї, адже вони також є невіддільною її частиною і роблять свій внесок у наше щасливе буття.

Тож крім головних учасників дійства, коней і собак, які охороняють наш спокій і дарують нам радість спілкування з ними, в нашій великій родині живе кіт якого я підібрала живучи ще в Черкасах, на вулиці. З ним я познайомилася коли він не своїм голосом кричав сидячи на доріжці, хоча його братики, сестрички й мама були десь метрів в десяти від нього. Але він вимагав у кожного прохожого, щоб його прихистили у родині. Тож як винагороду отримав мене. Спочатку йому довелося стати жителем квартири й лише через два роки він знову відчув себе вільним від стін котом. Його життя на щастя було звільнене від поневірянь і поганого ставлення, тож з дитинства він зростав веселим і грайливим, але був і дуже чемним котиком. Так він дуже акуратний з їжею. Ви, мабуть, напружитеся і спитаєте мене: "Тобто? Нічого особливого просто він завжди їсть у тарілці, а якщо дати їжу без тарілки, то обов’язково віднесе її до неї". Той, хто має кота мене зрозуміє як важливо коли кіт не розвозькує все, що ви дали йому для поїдання по усій кухні. Тож у цьому питанні я пишаюсь моїм вусатим за те, що він піддався моєму вихованню і, все ж таки, вирізняється такою акуратністю. Коли ми переїхали до власного будинку і він обжився у своїй новій ролі, то іноді доходило до кумедного він міг зловити мишу, а потім принести її й покласти до тарілки для того щоб з'їсти. Тепер, Слава Богу, такого вже не робить. Але продовжує виконувати свій найголовніший обов’язок – зменшувати популяцію мишей. Ще одна важлива роль у нашого кота – це дарувати своє миле мурчання холодними зимовими вечорами, з чим він справляється на відмінно.

Останні у списку наших жителів конюшні це три курки й півень. Якщо Ви думаєте, що я даремно згадую про цих пернатих у своєму дописі, то я маю сміливість з вами не погодитися, адже на нашій конюшні, у нашій великій родині й для них знайшлося своє місце. Їхня історія у нас почалася з подарованих друзями курочки та півника. Півник, на жаль, не вижив, а курочка сама б засумувала, тож їй до компанії купили двох курок і півника, таке от у них вийшло сімейство. З одного боку вони живуть собі як звичайні кури. Єдине що їх, мабуть, відрізняє від їхніх домашніх пернатих це те, що їхнє поголів’я ніяк не змінюється і їм не потрібно думати, хто з нас сьогодні потрапить до супу, але… У нас без "але" не обійшлося. Півень як справжній господар свого сімейства в руки не іде і тримається від людей якомога далі, але готовий своїх дам захищати по першому поклику, а от курки частенько з радістю спілкуються з дітьми, які приходять кататися на конях. Одна курка виявилася особливо компанійською до людей тож часто буває нагладженою і ношеною дитячими ручками, ну і нагодованою від пуза тими ж дітлахами. Так цікаво іноді спостерігати за дітьми, які так щиро радіють спілкуванню навіть з курками, адже життя у місті, на жаль, часто забирає у них таку можливість. Тож навіть кури мають на нашій домашній стайні особливий статус.

От і закінчилась моя немаленька історія про жителів нашої конюшні. Я рада якщо Ви дочитали її до кінця і буду радіти ще більше, якщо така моя розповідь про наших жителів припала Вам до душі.

Якщо у Вас є емоції щодо моєї розповіді, то ви можете ділитися у коментарях тут в блозі. Якщо у Вас є бажання послухати ще якісь історії про жителів нашої конюшні, то також пишіть. І взагалі пишіть, про що б вам ще хотілося почути у моїх розповідях. Дякую Вам за Ваше терпіння і за час приділений мені та моїм розповідям. Усім удачі, здоров'я і довголіття.