Історія життя наших улюблених коней. Частина 2

Знову вітаю Вас, мої дорогі читачі.

Як і обіцяла продовжую розповідь про жителів нашої домашньої конюшні "Пегас". І зараз я Вам розповім про нашого іншого коня, а якщо бути точною кобилу Зірку.
Зірка до нас потрапила також можна сказати випадково, але ж ми всі знаємо, що випадковостей у нашому житті не буває, тож наскільки ця випадковість була випадковою, знає тільки Всесвіт.

Якось осінню телефонує мені знайома, яка також є коне власницею і розповідає, що у неї є сусід, який має кума, а кум є м'ясником і пропонує кобилу, яку здали на м'ясо, але вона молода і здорова, тож може хтось її купити. Вона обдзвонювала усіх знайомих, хто хоч якось причетний до коней і, відповідно, я також була у її списку. Моя відповідь була негативною, бо на той час я не планувала купувати коня. бо була ні морально, ні фінансово до цього не готова. Але після довгої розмови я погодилася приїхати до неї та подивитися на тваринку з думкою, що можливо згадаю ще когось, кому потрібний кінь. Подивившись на кобилку, я поїхала додому і не згадувала про неї майже тиждень, бувши 100% упевненою що її хтось купив, адже в той день у неї були оглядини з усіх Черкас. Та не так сталося, як гадалося. І через днів п'ять я набрала знову свою знайому для того щоб дізнатися на якій конюшні тепер живе Зірка. Я почула ледь не плачучий голос, який заявив мені, дослівно: "Я і на вулицю виходити не можу, зразу сльози навертаються, адже Зірку завтра забирають на м'ясо". Почувши такі слова я звичайно зацікавилася, чому її так ніхто і не купив. Виявилося, що ціна за неї була більша ніж м'ясна, тобто продавець хоч і хотів врятувати тваринку, але не без хорошої вигоди для себе, а платити за неї більше так ніхто і не захотів. І тут як кажуть "справа була ввечері, робити було нічого" я з випученними очима починаю судоржно обдзвонювати усіх знайомих у пошуках грошей. І тут знову на поміч мені приходити мій вірний друг Запорожець Максим, який і позичає гроші на купівлю Зірки. Так наступного дня у Зірки з'явився новий власник і новий, як я тоді думала, тимчасовий дім. Я була повністю упевнена в тому, що за місяць чи два я її перепродам у хороші руки, адже купувала я її з єдиною думкою врятувати від смерті. Але в житті все склалося по-інакшому, і вона дуже добре прижилася у нашому домашньому колективі.
Тож Зірка і Мілан це два наших коники, яким ми трошки допомогли у житті, тепер же вони допомагають нам підтримувати їхнє життя на належному рівні, даруючи людям можливість познайомитися і доторкнутися до дивовижного світу коней.

У наступному, третьому, своєму дописі з цієї серії я розповім про інших жителів нашої конюшні, тож запрошую до читання.