12 фактів про життя в Черкасах під час війниЯк місто пережило 845 днів німецької окупації? |
| 8 травня 20194900429 |
У довоєнний час Черкаси були одним із найкращих промислових міст Київської області. Окрім розвиненої промисловості, у місті був стратегічно важливий об'єкт – залізничний міст, який поєднував два береги. Тому німцям було важливо захопити і утримати Черкаси. До Дня Перемоги ми розпитали про життя в Черкасах під час війни у Василя Страшевича, почесного краєзнавця України, який в дитинстві сам став свідком німецької окупації міста.
Забивали вікна дошками, навчальні заклади стали госпіталями
“Громадяни й громадянки Радянського Союзу! Сьогодні, о 4 годині ранку, без оголошення війни, німецькі війська напали на нашу державу..." Одразу після цього оголошення, 22 червня 1941 року, Черкаси відчули наступ війни. Місцеві жителі забивали вікна дошками, в місті було багато радянських військових, які ешелонами відправляли на захід України. Такі ж ешелони поверталися назад з пораненими бійцями. Більшість навчальних закладів перетворили у військові госпіталі: сучасне музичне училище і дитяча поліклініка №2 (Будинок дитини) приймали поранених. Штаб командування розташували на місці сучасного міськвиконкому, а політвідділ – на місці бібліотеки ЧНУ ім. Б. Хмельницького.
Протитанкові рови тяглися вздовж проспекту Хіміків
Задля зупинення німецького наступу створили черкаський плацдарм довжиною 90 км і протитанкові рови, які тягнулися на 15-20 км уздовж Черкас. Розміщувалися рови на місці сучасного проспекту Хіміків. Солдати радянської армії випускали вночі на плацдарм трактор, замаскований під танк, щоб той створював шум і збивав з пантелику німців.
Залізничний міст руйнували 2 рази
Під час війни в Черкасах було два мости через Дніпро: перший – залізничний, розміщувався на місці сучасної дамби, другий – дерев'яний в районі Цукрового заводу. З початку війни німецькі війська намагалися їх розбомбити. Ворожі напади відбивала зенітна артилерія.
У ніч з 21 на 22 серпня радянським військам надійшов наказ: евакуюватися на лівий берег, зайняти позиції, за собою зруйнувати всі переправи. Дерев'яний міст спалили, залізничний обстріляли і частково підірвали. Німецькі окупанти вже за 2 місяці повністю його відновили. В 1943 році міст знову зруйнували, вже під час відступу німецьких військ.
Поліція в сучасному РАЦСі й німецька декомунізація
Німці увійшли у Черкаси 22 серпня 1941 року, приблизно о 15:00, одразу облаштувалися і зайняли найкрасивіші будівлі міста. У сучасному РАЦСі розташувалася поліція, на вході висів німецький прапор і стояв солдат. Гестапо розташували в двох будівлях: перше – на перехресті вулиць Дашкевича і Б. Вишневецького, друге – навпроти, по вулиці Б. Вишневецького, 2. Зараз у цьому будинку розташовується видавництво "Вертикаль".
На перехресті вулиці Котовського та бульвару Шевченка жив німецький слідчий Бей. На місці сучасної "Ярославни" було дві столові: одна обслуговувала містян, друга – тільки німців. Комуністичні назви вулиць німці змінювали: вулиця Леніна перетворилася в Хмельницького, Ільїна – в Гайдамацьку, а Енгельса – в Лесі Українки.
За зв'язок із партизанами – розстріл на місці
Восени 1941 року по місту розвісили наказ №9 міської управи та інспектора поліції Черкас. Чотири пункти з наказу свідчили:
Всім євреям до 8 годин вечора 12 жовтня 1941 р. переселитися з усіх вулиць міста на Митницю.
За кожного вбитого працівника нової влади підлягають розстрілу 50 євреїв і 10 комуністів.
За кожен спалений будинок підлягають розстрілу 100 євреїв і 20 комуністів.
За переховування євреїв і зв'язок із партизанами винних будуть розстрілювати на місці без суду.
Перепис євреїв і гетто
У довоєнні часи населення міста на 35-40 % складалося з черкащан єврейської національності. У місті були квартали, де мешкали євреї, школи і суд для євреїв. Одразу після початку окупації солдати рейху розстріляли біля Дніпра 300 єврейських жителів району Соснівка. Протягом усієї окупації багатьох розстрілювали в протитанковому рові на проспекті Хіміків.
Усіх євреїв одразу переписали і "помітили" білими пов'язками із зіркою Давида. Перше гетто зробили на розі вулиць Шолом Алейхема (Гагаріна) і Куйбишевої (Замковий узвіз). Будинок огородили колючим дротом, жителів нікуди не випускали. Євреїв виганяли на "брудні" роботи: прибирання вулиць, очищення згорілих будинків, розчищення залізничних колій та інші. Працювали вони по 12 годин практично безкоштовно. Друге гетто зробили на місці тодішнього гуртожитку ДОКа.
"Черкаська дунька" і життя в окупації
Німці намагалися відновити культурне життя у Черкасах: через місяць після окупації відновили капелу імені Лисенка, естрадний оркестр, циркову студію, відкрилися театр, школи, інститут і вчительська семінарія. Студентів інституту німці відправляли на роботи в Німеччину, тому в 1942-1943 роках інститут спорожнів. Для потреб рейху в цей період знову запрацювали підприємства, наприклад, ДОК і хлібозавод. Черкащанам дозволили виготовляти свою продукцію і запатентовувати її. Випускалася газета "Черкаська думка", яку в місті називали "Черкаська дунька", тому що інформацію в ній друкували неправдиву. Редакція розташовувалася на місці сучасної редакції "Черкаський край".
Черкаси штурмували 4 рази
Радянські війська штурмували місто 4 рази протягом двох місяців. Черкаси звільнили з 9 по 14 грудня 1943 року, останній штурм витіснив німців на Смілянську дорогу. На момент звільнення у місті залишилося близько 5-6 тисяч мирних жителів. Готуючись до штурму, у вересні радянські війська скинули десант, який повинен був взяти першу лінію німців в лісах біля Канева та Черкас. Понад 4000 десантників розкидало на велику площу. Більшість із них розстріляли на підході в повітрі, декого взяли у полон, решта десантників приєдналася до партизанських загонів.
Кожну будівлю брали штурмом
Німці зміцнювали позиції у місті та обладнали "блакитний вал": уздовж узбережжя кожні 100 метрів стояли батареї, був натягнутий колючий дріт, на Пагорбі Слави та у сквері ім. Б. Хмельницького розташовувалися гармати і батареї. Німці робили окопи вздовж берега, але через близьке розташування до води окопи перетворилися на болота.
Німці називали Черкаси кривавою м'ясорубкою, тому що радянські війська звільняли місто, оточивши його. Військові дії проходили в місті. Дорогу вулицями пробивала спочатку артилерія, кулемети, потім йшли армійці. Солдати рейху переховувалися в будівлях, тому кожен будинок штурмували. За збереження Палацу піонерів командир грузинського підрозділу Вахтанг Чіковані отримав орден.
Сильні бої проходили в районі вокзалу, оборона складалася з двох фронтів на чолі з Миколою Пилипенком. В районі нинішнього водоканалу батальйон Пилипенка підбив 15 німецьких танків. Біля м'ясокомбінату німці кинули в атаку близько 60 танків, які зустріли радянські протитанкові гармати. Також бої проходили біля школи №1 (Музичне училище), там був командний пункт одного з підрозділів.
Німецьке кладовище під водою
Німці ховали своїх солдат на перехресті Дніпровського шосе і вулиці Розкопної (спуск біля Пагорба Слави). На кожному хресті висіла каска загиблого бійця. Під час вибору місця для поховання не врахували відстань до води. Після 1942 року під час повені кладовище затопило водами Дніпра. Ще одне німецьке кладовище розташоване в сквері Богдана Хмельницького. Там поховали близько 200 німецьких солдатів і офіцерів, перепоховали близько 100 осіб.
Через війну не стало цілих кварталів
Під час війни пошкодили, знищили і спалили понад 3000 будівель у Черкасах: житлові будинки, школи, лікарні, заводи, підприємства, електростанцію. Були знищені архітектурні споруди, які відновити не вдалося. На місці школи №17 була друга трудова школа, яка потрапила під обстріл снарядів і згоріла.
Спалили цілий квартал старовинних двоповерхових будівель від вулиці Байди Вишневецького до вулиці Остафія Дашкевича. Навпроти Медколеджу розміщувався красивий єврейський дім, який також зруйнувала війна. Спалили дотла тютюнову фабрику, яку відновили і вдосконалили після війни. Деякі будівлі Черкас і зараз нагадують про ті страшні часи. На будинку по вул. Б. Вишневецького збереглися сліди від куль і обстрілів під час боїв.
Затишшя в бою заради порятунку
Під час наступу в районі Цукрового заводу ворог убив багато солдатів червоної армії. Одна дівчинка-санітарка під час битви зважилася на відчайдушний вчинок. Побачивши рухи серед лежачих тіл, вона пішла на поле бою, щоб врятувати пораненого офіцера. У цей момент припинили вогонь з обох сторін. Бійці радянської армії затихли в очікуванні, хвилюючись за долю дівчини. Санітарка зробила перев'язку на полі і притягла офіцера назад. Після цього бій продовжився.
Маргарита Годуліна
Автор умолчал о подвиге танкиста, молодого лейтенанта Вернигоры, который со своими самоходками атаковал Черкассы со стороны Геронимовки по направлению нынешнего мясо комбината. Потом они направились в район Ж. Д. Вокзала, а затем в центр, где немецкий коректировщик навёл на них артиллерийский огонь. Светлая ПАМЯТЬ МОЕМУ ДЕДУ КИСЛЕНКО ИВАНУ ФЕДОСЕЕВИЧУ, уроженцус. РУССКАЯ - ПОЛЯНА, что под Черкассами, и всем, отстоявшим ВЕЛИКУЮ ПОБЕДУ.
А ещё на помощь немцам со стороны Смелы шла танковая колона. Наша батарея заняла оборону в районе Русскополянского поворота(бывшего поста ГАИ) Бой был ожесточённым. Последние танки подбиты за несколько метров от батареи. Советские воины погибли. Командира батареи раненого забрали в плен. Немецкий плен .Концлагеря. Дожил до освобождения. А с левобережья согнали мужиков и пацанов, кто подрос за время оккупации, и без формы и оружия погнали в наступление. Дальше, думаю, ясно что было. Такая же ситуация повторилась после освобождения Черкас и близлежащих сел-в частности мужское население Русской Поляны мобилизовали, и без подготовки, без оружия, кто в чем был-бросили на Смелу. На следующий день попривозили повозки, доверха набитые трупами жителей Русской Поляны.
Юрий Иванович.
В статье отсутствует самое главное проишествие того периода: взрыв деоевяного моста. Именно взрыв а не сожжение. Причем взрыв произошел во время перехода красноармейцами моста на левую сторону. Красная армия отступала. Во время взрыва погобло огромное количество военнослужащих, потому что мост в этот момент был заполнен полностью. Днепр стал красным от огромного моря крови и человесеских останков. Эту трагедию видел мой отец, который до самой смерти не мог избавиться от сташной картины, которая преследовала его всю жизнь.
Слабая статья, а автор неграмотный: историю не знает, языком владеет слабо.
К примеру: в статье называется количество танков (15 и 60). Вопрос, а откуда эти танки в Черкассах? Танки могли быть только у 5 танковой дивизии СС "Викинг". Но их не было, так как танкисты этой дивизии переучивались в это время в Варшаве на Пантеры. Их было ВСЕГО 5. И все они вышли в ночь на 14 декабря из Черкасс. И вообще, автор, вы представляется себе, что такое 15 танков в ГОРОДЕ, не говоря о 60? Это круче, чем 60 слонов в одной фарфоровой лавке.
"...командир грузинского подразделения..." - писатель, были только советские подразделения, советская армия, советский народ и тд. И вообще нетрудно узнать то, что Вахтанг Владимирович Чиковани был начхимом 861 стрелкового полка, то есть он вообще никакими подразделениями не командовал.
Хватает в в тексте и другой бредятины.
Спасибо! Очень интересно и познавательно!
Стаття - так собі. Якщо ви вирішили розповісти про часи війни, то чому промовчали про те, що ще за два тижні до наступу Радянської армії німці почали відселяти з міста мирне населення, щоб не постраждали не військові. Моїх родичів відселили у Вергуни. До речі, коли у 1941 році Радянська армія відступала, то нікого не відселяли, а в лузі, приблизно там, де зараз Митниця, цепами лежали побиті червоноармійці, і люди їх ховали. Не розповіли в статті про концтабір, з якого можна було визволити полоненого, сказавши що він - родич . Дуже слабенька стаття, ніяка!
Моя бабуня розповідала, що у грудні їх з міста вигнали, вони десь у лісі біля Руської чи Геронимівки вирили землянку. Де саме не дуже орієнтувалися, бо попоходили, тягнучи вручну візок, кружачи по найближчих селах, побираючись, з дітками й моїм прикутим до ліжка дідом, голодні, замерзлі. Бабуніна сестра, вдова розстріляного німцями партизана, втратила захворіле немовлятко, то так і не знають, де у лісі поховали. А потім наші почали наступати, вони сховалися у землянці і закрили вгорі вхід лядою, дітки плакали, просили їсти. Але вони боялися вийти декілька днів, шикаючи на дітей. Бо німці могли почути і кинути гранату, думаючи, що там партизани, а наші, що німці. Але наші таки почули. Бабуня каже, що солдат зірвав ляду і вже замахнувся гранатою, щоб кинути, та вони встигли закричати: "Свої, свої!", діти заверещали, то він опустив гранату і перехрестився, що встиг зайвий гріх на душу не взяти, допоміг вилізти і сповістив, що місто вільне, можна йти додому.
Спасибо за статью. Автору и ресурсу.
Согласен , было интересно...
Как мало мы знаем о своём городе , жаль что мало таких статей .благодарность автору.
21-ше століття. Переклад українською є??
на перехресті вулиць Дашкевича і Б. Вишневецького
це паралельні вулиці...виправте
У нас в Черкасах, як мінімум, мають перетин дві паралельні вулиці: Дашкевича і Вишневецького та Смілянська і Свято-Макарівська
Вул. Б. Вишневецького від Будинку Природи і до обласної бібліотеки йде перпендикулярно, по відношенню до вул. О. Дашкевича.
Дякую, дуже цікаві факти, я не кореня черкащанка, но дуже люблю своє місто Черкаси
В Черкаській тюрьмі знаходилося багато заарештованих радянських активістів області: комсомольці, трактористи і ланкові, працівники сільських адміністрацій, полонені Червоної Армії. Приміщення були переповнені. В одній камері налічувалося до двадцяти осіб. Німці їх використовували на тяжких роботах. Навіть, на відбудові мосту через Дніпро. Вдень люди працювали, а вночі їх розстрілювали. На території тюрьми цілу ніч "працював" ворожий кулемет. Ями були викопані, заздалегідь, самими арештантами, на свій ріст. Перед стратою люди повинні були роздягтися і розбутися. Мій батько, передав мамі записку: принеси мені носки, щоб не стояти босим на снігу. Цією звісткою він хотів повідомити про ніч розстрілу.
"...Комсомольцы, активисты, днем работали, ночью расстреливали..." - бред какой-то.
Почему бред? Тюрьмы переполнены-то! Людям тесно, отдыхать некак, больные заражают здоровых. Людей надо было кормить, лечить... А зачем?! Рабочий ресурс выработали и их списали под расстрел. Завтра притянули следующих.
Німці намагалися відновити культурне життя у Черкасах: через місяць після окупації відновили капелу імені Лисенка, естрадний оркестр, циркову студію, відкрилися театр, школи, інститут і вчительська семінарія. Студентів інституту німці відправляли на роботи в Німеччину, тому в 1942-1943 роках інститут спорожнів. Для потреб рейху в цей період знову запрацювали підприємства, наприклад, ДОК і хлібозавод. Черкащанам дозволили виготовляти свою продукцію і запатентовувати її. Випускалася газета "Черкаська думка", яку в місті називали "Черкаська дунька", тому що інформацію в ній друкували неправдиву. Редакція розташовувалася на місці сучасної редакції "Черкаський край".
То німці виходить зробили для Черкас більше, ніж всі президенти разом
На табачной фабрике по Ильина была стена старого склада - вся побита пулями. Простояла до конца 90-х, потом склад отреставрировали.
Дуже цікава стаття) Дякую) Про війну знаю зі спогадів рідних. Стаття ніби повернула у ті часи, коли вони були живі і в особливі хвилини згадували не загальновідомі моменти, а реальні життєві ситуації
Протитанковий рів проходив по вул. Петровського (як зараз називається не знаю), в районі вул. Різдвяної повертав на водопарк. Ми в ньому дітьми гралися. Перший штурм Черкас був навпроти цукрового заводу, він був дуже кровопролитним, але невдалим. На димарі цукрового заводу сидів німецький коригувальник. Артилеристу, який попав у димар, дали звання Героя Радянського Союзу. Це розказувала моя мати.
Интересно какую роль выполняло здание 11 школы, в старом здании осталась трещина от снаряда, насколько я помню по рассказам учителей.
"Фашисты сожгли, разрушили и повредили более трех тысяч жилых домов, коммунальные предприятия, городскую электростанцию, банно-прачечный комбинат, водонапорную башню, три школы и четыре больницы, водолечебницу, туберкулезный стационар, машиностроительный, рафинадный, фанерный заводы, сети электроосвещения, телефона, телеграфа"
"Ожесточенные бои шли за школу №11. Здесь находился наблюдательный пункт гитлеровцев. Здание было взято лишь после того, как наши легкие бомбардировщики, ведомые пилотами-девушками, подвергли здание бомбардировке.""
http://forumua.org/forum/%D0%BE%D0%B1%D1%89%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE-%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0-%D1%81%D0%BE%D0%B1%D1%8B%D1%82%D0%B8%D1%8F/%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B0%D1%81%D1%81%D1%8B-%D0%B8-%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C/%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%8F-%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B0%D1%81%D1%81/38529-%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B0%D1%81%D0%B8-%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%B2-%D1%96%D1%96-%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%97-%D1%84%D0%BE%D1%82%D0%BE
Училась в 11 школе, трещину помню, но этой истории не знала. Удивительно, что ни на одном уроке мира об этом не рассказывали... Спасибо!
Спасибо за статью, очень интересно, никогда не думал, что у Черкасс, моего родного города, такая удивительная история. Спасибо огромное, пишите пожалуйста ещё!
Бабушка жила на Дзержинского рядом с Холмом Славы. В оккупацию, маме было 10, перебрались к родственникам в Рускую Поляну. Когда наши наступали, артиллерия работала во всю, женщины и дети прятались по погребам. Немцы открывали погреб и давали очередь из автомата вслепую - на кого Бог пошлет...
Вздовж вулиці Пастерівської,між Пилипенка і Невського проходили окопи. Дітьми в них гудзики і гільзи знаходили...
"...немцы открывали погреб и давали очередь...". Вопрос а ЗАЧЕМ? Если бы им нужно было, то за 800 дней оккупации они расстреляли всех, но они этого не сделали. И зачем солдатам вермахта понадобилось это делать во время ШТУРМА и АРТЕЛЕРИЙСКОГО ОБСТРЕЛА????!!!! А ни зачем! В посте описана зачистка местности, что делают после захвата территории. То есть в вашу бабушку стреляли солдаты Красной армии. Вообще нужно спасибо сказать, что просто очередь давали, так как обычно в погреба гранаты летели!