Щойно бачиш старовинні прикраси з колекції Юрія Коваленка, одразу ж з'являється бажання їх приміряти. Кожен виріб має особливу вишуканість та красу. Адже ці прикраси носили жінки декілька століть тому.
Більшість виробів – дукачі. Сучасним черкащанам це слово мало про що говорить. А саме ця прикраса була найпопулярнішою серед українок багато століть поспіль.
Дукач – традиційна прикраса, яку носили українські жінки. Основою цієї прикраси були різноманітні монети і медалі. У кожної жінки в гардеробі обов'язково був дукач.
Через таке захоплення можна було потрапити у в'язницю
Почав колекціонувати ікони та монети приблизно в 1960-х роках. Мені траплялися монетки з "вушками", і я зацікавився цією особливістю. Виявилося, що такі монети були частиною жіночих прикрас – дукачів. Для нумізматів вони ніякої цінності вже не мали, їх вважали металобрухтом. Траплялися вони досить часто. Я зрозумів, що в Україні дукачі були популярною прикрасою. А в 1975 році мені трапилася книга "Дукачі та дукати України", яка стала моєю відправною точкою в пошуку і колекціонуванні цих виробів.
Раніше я часто їздив по селах у пошуках цікавих цінностей. Багато речей я купив, дещо мені дарували. Досі відвідую з'їзди колекціонерів, щоб поповнити свої "запаси". Більшість експонатів мені дісталися завдяки "чорним" археологам. Вони знаходили поламані дукачі в дуже жалюгідному стані, а я їх реставрував.
У радянський час за таке захоплення можна було потрапити за ґрати. Тоді зберігати ікони і самостійно займатися ювелірною справою для відновлення дукачів було небезпечно, можна було потрапити до в'язниці. Будь-яка робота зі сріблом в СРСР прирівнювалася до роботи з валютою. Багато рідкісних ікон просто спалювали, тому намагався зберегти якомога більше реліквій. Люди приносили їх, щоб позбутися. Одного разу на мене "донесли", прийшла комісія, влаштувала допит. Потім викликали в партком, могли позбавити роботи і партквитка. Пощастило, що один із директорів за мене заступився і подякував за збереження історичних цінностей для нащадків.
Такої колекції немає в жодному музеї
Моя мета – показати, якими виробами жінки прикрашали свій образ. Я збирав старі фотографії, щоб зрозуміти, що з чим носили. Ці прикраси можна носити і зараз.
П'ята частина аксесуарів з колекції – нові та відновлені. Щоб довести старовинний виріб до первісного вигляду і стану, треба прикласти чимало зусиль. Багато дукачів зробив своїми руками. Мені малювали рідкісні вироби, які є тільки в Ермітажі або Києво-Печерській Лаврі, а я за малюнками створював прикраси. Знайти такі зразки практично неможливо.
Такої колекції немає в жодному музеї. Я ніколи не рахував всі зібрані прикраси поштучно, думаю, всього їх близько тисячі. На виставці представлено приблизно 70% колекції. Продати експонати – це як продати свою душу. Хоча до мене неодноразово зверталися з такою пропозицією.
Раніше жінки тижнями працювали на золотаря, щоб отримати прикрасу
В колекції є дукачі XVII-XX століть. До нашого часу практично не збереглися старіші екземпляри. Якщо такі й трапляються, то відновити їх неможливо. Є аксесуари часів Богдана Хмельницького, так звані пронизки – намисто зі скручених польських монет, пересипані намистинами.
Часто жінки робили дукачі з медалей за хоробрість. Повертаючись зі служби чи війни, чоловіки привозили своїм дружинам ювілейні монети та медалі. Жінки знаходили таким трофеям оригінальне застосування – робили з них дукачі, хрестики, сережки та навіть браслети.
Радянська влада намагалася знищити дукачі з зображенням правителів царської Росії. Комсомолці могло "перепасти" за такий аксесуар. Тому дівчата робили дукачі з зображенням радянської символіки. Найчастіше такі прикраси траплялися в Полтавському краї.
Жінці доводилося 2 тижні працювати на золотаря, щоб отримати дукач. Метал і монету жінка приносила свою. Найчастіше виготовляли прикраси зі срібла. В одному селі могло бути близько 5 золотарів.
У кожному регіоні був свій стиль виробу. На Чернігівщині та Полтавщині дукачі мали більш витончений і багатший вигляд, тому що ці регіони були заможнішими. На Правобережжі використовували для прикрас декілька простих монет і корали. Прикрашали дукачі різнобарвним склом. На Західній Україні аксесуари зображали австрійських правителів. Також на Закарпатті було популярним намисто "венеціанка". Всі намистини робили руками, а привозили їх із Венеції. Сьогодні одну таку намистину оцінюють у 5 доларів.
Маргарита Годуліна
Хочете підказати нам тему статті чи новини? Напишіть її на пошту нашому редактору і +100500 до карми вам гарантовано!
