Леся Матвєєва народилася і жила в Черкасах. Вчилася на журналістському факультеті місцевого університету, була волонтером у зоозахисній організації. А потім життя занесло Лесю до Австралії. Тепер дівчина працює у котячому готелі, але її контакти з тваринами значно ширші – доводиться постійно ловити павуків розміром із блюдце і смертельно отруйних змій, які регулярно заповзають додому до австралійців.
Дівчина потрапила на континент, де все справді "навпаки". Австралія – це зовсім інший світ, навіть інша планета, де українець буде дивуватися, мабуть, абсолютно всьому. Як живеться в Австралії, далекій від європейських подій, Леся розповіла in.ck.ua.
Емігрантам дуже складно знайти роботу
Я живу в Канберрі, столиці Австралії. Населення міста – близько 350 тисяч, приблизно як у Черкасах, тільки Канберра набагато більша за площею. Це місто чиновників, політиків і військових. Я живу разом із батьками, так роблять майже всі неодружені австралійці. Оплатити оренду житла самостійно дуже складно, тому легше винаймати будинок на декількох людей.
Австралія вражає з першого вдиху місцевого повітря, тут до всього доводиться довго звикати. Коли виходиш із літака, шкірою відчуваєш, як пече сонце, а повітря таке вологе, що його, здається, можна різати ножем. Тут інший менталітет, інша природа й інший соціум. Емігрантам дуже складно знайти роботу. Найважливіше для роботодавців навіть не освіта, а досвід роботи... в Австралії. Мені пощастило знайти роботу через австралійський аналог українського центру зайнятості буквально за 2-3 тижні. Хоча я знаю людей, які у такий спосіб шукають роботу місяцями і навіть роками.
Я працюю у сфері "cat care", це щось на зразок готелю для тварин, але з більшим спектром послуг. У готелях усе стандартно: годуємо, прибираємо, гуляємо, граємось. Також надаємо більшість ветеринарних послуг, окрім оперативного втручання. Дуже часто мені доводиться працювати, наприклад, із котами-діабетиками, астматиками, епілептиками. Також у нас багато клієнтів-котів віком 18-20 років, вони потребують особливої уваги.
Австралія – дуже багатонаціональна, але іммігранти значною мірою зберігають свою культуру. Є важлива програма-мінімум, яку треба виконати: вивчити мову та закони країни. Велику увагу тут звертають на волонтерство. Таку діяльність дуже поважають, майже всі іммігранти починають із волонтерства.
Представники інших національностей інтегруються в австралійську культуру по-різному. У Канберрі є українська православна церква, там і зустрічається більшість українських іммігрантів: щонеділі вони приходять на службу. Люди організували недільну школу для діток, де їх навчають української мови. До речі, цікава риса австралійської культури – ставлення до дітей. За законом, батькам заборонено вимагати у дітей виконання домашнього завдання.
Нація, яка не переймається дрібницями
Українцям складно зрозуміти ментальність австралійців. Вони вважають себе "easy going nation" – нацією, яка не переймається. Тут ніколи ніхто не нервує, навіть коли щось не виходить. Люди набагато більш розслаблені та культурні, ніж в Україні. Поняття сервісу, етикету, поваги до інших – це суспільна цінність, яку соромно порушувати. Ніхто не смітить на вулиці, водії завжди поступаються дорогою пішоходам, незнайомці посміхаються один одному. Але водночас, на відміну від нас, вони менш щирі.
Особлива група австралійців – аборигени. Вони мають величезні переваги на законодавчому рівні. Австралійцям дуже соромно перед ними за всі війни і "викрадені" покоління. Адже були часи, коли дітей аборигенів викрадали, забороняли їхню культуру і насильно перевчали під "білих". На будь-якому святі завжди присутні представники аборигенів, більшість назв у країні подвійні або суто мовою аборигенів. Законодавчо у них є окремі міністерства, представництва тощо. З іншого боку австралійські аборигени мають проблеми з алкоголем. Як і багато народностей, що довгий час були відрізані від світу і не пробували алкоголь, вони не мають до нього опору. Якщо ми можемо випити та зупинитися, то вони дуже часто стають алкоголіками або наркоманами. Це дуже велика проблема країни.
В Австралії високий рівень гендерної рівності. Не знаю тут жодної дружини, яка бігла б додому варити дітям їсти, прати чоловіку шкарпетки та драїти підлогу. Жінка та чоловік у сім’ї рівноправні, і обов’язки у них розділені так само.
Какаду літають у парках, як у нас голуби
Кожна 5-річна дитина в Австралії знає все про різновиди отруйних змій. Тут багато істот, які летять і повзуть до тебе додому, назустріч по вулиці й взагалі супроводжують "по життю". У Канберрі багато павуків, серед них є один із видів чорної вдови. Тут водиться коричнева змія – друга найбільш небезпечна у світі, а також тигрова змія. З дитинства малюки в Австралії вчать основні види отруйних змій і павуків.
Какаду тут літають, як у нас голуби. Але вони не такі тихі: починають дружно кричати о 5 ранку, як боїнг на злітній смузі. Ящірки тут водяться розміром із дві долоні. Ну і, звісно ж, кенгуру, валабі, вомбати і подібні пухнастики. Порівнюючи з тими, що можуть тебе вбити, ці види тварин не такі екзотичні. З усіма цими тваринами я контактую, якщо не кожен день, то десь раз на тиждень. Особливо весело зі зміями та павуками. За законом, багато змій у Австралії – напівзниклі види, їх не можна вбивати. Зважаючи на специфіку моєї роботи та законодавство, часто доводиться ловити плазунів і випускати на волю. Нічогенький такий екстрим.
Природа Австралії – прекрасна! Це закрита унікальна екосистема. Основне правило, яке вчать тутешні люди, і якому чудово було б навчитися українцям: природу і тварин потрібно поважати. Ми для них – сусіди, а не господарі.
Тут всі сортують сміття, не викидають його на вулиці. Дуже багато виробів із переробленого пластику та паперу. У парках і місцях для відпочинку ніколи не знайдеш сміття: його везуть додому, сортують, а потім викидають. Я знаю дуже багато людей, які зробили вдома компостні ями, наприклад. Навіть засоби для чищення – і ті без хімії. Продукти тут дійсно без консервантів і хімічних добавок. Австралійці надають перевагу екологічним джерелам енергії: тут активно використовують сонячні батареї, будують вітряні ферми! Люди використовують технології та науку, щоб якомога більше піклуватись про природу.
Всі фото для статті надала Леся Матвєєва
Вікторія Черемис
