Дауншифтери Оксана й Ілля

Оксана Тимченко та Ілля Третников залишили Київ, переїхали у село Шевченкове Черкаської області та відкрили екоферму, де виготовляють смачні сухофрукти. Взимку, коли немає роботи, вони подорожують у теплі країни. Обоє дуже люблять Іран, навіть почали водити в походи інших туристів. Оксана й Ілля – містяни: вона – хореограф, він – редактор. Щоб "виростити" екоферму, в них не було ні грошей, ні знань.

Більшість боїться залишити місто і переїхати в село, але тільки не ми!

Ферма для мене – це доказ того, що все можливо. Ми почали з нуля – у нас було нуль грошей і нуль знань. Ми жили в Києві і працювали в ресторані для сироїдів: Ілля – кухарем, я – помічником кухаря. Я хореограф із Харкова, Ілля взагалі дитя асфальту, він з Миколаєва, за освітою редактор і радіоведучий. Коли ми почали займатися фермою, робили багато помилок і вчилися. Але ми змогли. Якщо хочеш – нікого не слухай, роби! І все прийде!

Якщо хочеш їсти якісну їжу – вирощуй її для себе сам! Ідея створення ферми прийшла в один прекрасний момент. Готуючи гаспачо, ми подумали: "Ок, ти сироїд, ти готуєш сире, це все добре для здоров'я, але які саме продукти ти вживаєш?" Переді мною були зимові помідори – це якийсь набір пластику... І ти собі розказуєш, що це помідор, але немає ні запаху, ні смаку, добре, хоч колір помідора. Ми подумали: можна бути впевненим в якості лише власноруч вирощених продуктів.

Більшість боїться залишити місто і переїхати в село. Для нас місто себе вичерпало. Ми обожнювали свою роботу. Але ти працюєш і всі гроші витрачаєш на дорогу й оренду, а у вихідні просто спиш, тому що не хочеться нікуди виходити... Зараз у нас зовсім інше життя. Ти прокидаєшся і розумієш, що ти сам – господар свого всесвіту, і тобі вирішувати, чим займатися сьогодні – валятися у гамаку з книжкою, гуляти або займатися саджанцями. Якщо сьогодні ти прополов полуницю – за місяць у тебе буде полуниця, якщо не прополов – не буде. Але ти не зможеш сказати – це держава не дала мені грошей! Ти сам відповідаєш за свої дії!

Нам вже не було чим платити за квартиру, а балкон був заставлений розсадою помідорів. Коли ми зрозуміли, що хочемо займатися фермою, почали шукати, де продають землю. Це був цікавий період, коли у тебе є чотири гривні в один бік на метро, щоб приїхати на органічний факультет в університет і знайти агронома. Зустрічаємося зі спонсорами – півдороги йдемо, тому що немає грошей. Розповідаємо їм – ми хочемо зробити опалювані теплиці, купольні, у нас розписаний проект, нам треба 3 мільйони гривень, і все запрацює. Нас запитують – а який досвід у вас? Ну, який досвід – я хореограф, Ілля радіоведучий, але ми дуже хочемо і віримо, що у нас все вийде... Сьогодні ми знаємо про роботу на фермі все – від пророщування насіння і вирощування розсади до сушки й пакування, спілкування з продавцями й покупцями.

Ми переїхали у село Шевченкове, набрели на ділянку на околиці, прийшли і одразу зрозуміли – це воно! Пояснили господарям – зараз грошей немає, ми поживемо, приглянемо за будинком... Якщо за рік не знайдемо грошей, то з'їжджаємо і віддаємо ключі. За рік ми таки купили цей будинок! Наша ділянка дуже красива, закінчується озером, в ньому багато живності та птахів, метрів за п'ятсот – ліс, невеликий, але ліс!

П'ять років тому селяни приходили і сміялися з нас – "Візьми гербіцид і потрави бур'ян, що ти весь город заростила". А зараз приходять і кажуть – "Ти, напевно, агроном, у тебе така малина красива, можна у тебе купити полуниці, а то всі бризкають, а ти не бризкаєш". Чи справляємося ми на фермі самі? Воно все справляється і без нас... Природа розумніша. Хто сказав, що цій рослині треба жити, а це має померти, тому що воно тобі не потрібно? Природа все зробить сама, ми лише коригуємо.

Ми косили руколу, салат лола і базилік косою... У нас росло багато зелені, ми вже не знали, що робити, продати її дуже важко. Потім почали сушити яблука, зробили три види: чищені шматочками, яблука в бананах і в сироїдному шоколаді. Поступово почали спеціалізуватися на сухофруктах. У "придане" до будинку нам дістався яблуневий сад, спочатку я хотіла його випиляти, добре, що Ілля мене зупинив. Ми заклали фруктовий і малиновий сади, полуницю. Дуже довго вчилися, що і як ростити. Тепер продаємо в інтернеті і магазинах у Києві та Дніпрі екологічно чисті сухофрукти: сушену малину, диню, абрикос, сливу, полуницю, абрикосову та малинову пастилу, сушені кабачки й помідори. Вся продукція містить вітаміни, оскільки сушиться за мінімальної температури 40 ºС. Фрукти не обробляють хімічними речовинами. Також робимо деякі соки і чай з листя плодових дерев.

Це вже не экоферма, а пансіон для вбивства тарганів у людських головах

Ми відкрили волонтерську програму, тепер у село Шевченкове на ферму приїжджають не тільки українці, але і волонтери з Німеччини та Ізраїлю, зараз нам пишуть з Африки, Ємену. Ми самі їздили волонтерами на інші ферми, зрозуміли, що це чудова можливість для людей. Ми хочемо, щоб люди вчилися новому, адже це егоїзм – "Я все зроблю сам, нікого не пущу до свого городу".

Потрапляючи сюди вперше, більшість людей відчуває шок! Немає ліжок, душ на вулиці, готувати на вулиці... Адаптація проходить 2-3 дні. Тому, якщо хочеш відчути, що це таке, краще приїжджати щонайменше на 2 тижні. Сезон починається в березні або квітні, зв'язатися з нами можна в соцмережах. Перебування на фермі дає колосальний досвід. Ви побачите життя на природі, людей, не заморочених фінансовими й іншими питаннями, про які постійно переживають містяни. Багато людей сильно змінюється, і ми це бачимо.

Помітили цікаву тенденцію – після перебування на фермі нам пишуть "Я тут звільнився з роботи, можна я до вас приїду поживу?". І це не один і не два випадки, а дуже багато. У людей змінюється стиль життя. Ми вже говоримо, що ми не органічна ферма, а пансіон для вбивства тарганів у людських головах.

Ми не живемо з думкою "Змінимо весь світ", ми намагаємося змінити себе. В місті ти викидаєш сміття в бак – вже молодець. У нас все інакше... Ти думаєш, куди що подіти, адже розумієш, куди воно потім потрапить у природі. Ми змінили своє ставлення до відходів: органіка йде в город, папір спалюємо. Гостро постало питання з пластиком: спочатку спалювали, потім прочитали, що він виділяє канцерогени, тепер закопуємо в спеціальну яму. Пластикові речі використовуємо багаторазово, целофанові пакети не купуємо. Почни з себе, змінишся сам – зміняться люди в твоєму оточенні, а потім – і їх оточення, і світ навколо змінюватиметься.

Нехай ферма буде дорогою до подорожі, а подорож приведе нас на ферму

Взимку на фермі несезон, є можливість займатися творчістю, робити щось цікаве. Нам захотілося подорожувати, вирішили поїхати в Абхазію. Думала, побудемо тиждень-два і повернемося. В результаті повернулися за півроку, чудово провели час, збирали в Абхазії мандарини, звідти поїхали в Крим, потім – в Туреччину, а звідти автостопом через Грузію і Росію повернулися додому.

Вже третій рік після завершення сезону ми вирушаємо подорожувати. Ми вирішили: нехай ферма буде дорогою до подорожі, а подорож приведе нас на ферму. Ми повертаємося, бо хочемо на свій город, а не тому, що інакше ніяк не можна. Це важливо!

Ми обожнюємо Іран. Чому Іран? А чому б і ні? Ми нічого не обирали, ми звикли, що все приходить саме, коли це потрібно, коли ти готовий. Так сталося й з Іраном. Ми дуже довго відкривали візу, яку взагалі не можна отримати без запрошення з країни. В Ірані ми знайшли прекрасних друзів і партнерів: познайомилися з музикантом, який тепер займаємося фермою разом із нами.

Найбільше в Ірані вражають люди. Тут є чому повчитися: ми побачили гостинність, приязність, супервідкритість, взаємодопомогу, тотальну довіру. Ми закохалися в цих людей, багато чого перейняли. Щойно ти перетинаєш кордон Ірану – відчуваєш себе дитиною і дивуєшся всьому, що бачиш. Минулого разу ми двічі продовжували візу, виїжджали в останній день, іранці нас проводжали до кордону і обіймалися, мало не плачучи. Ми живемо тут під одним дахом з іранцями, відчуваємо себе сім'єю.

Іноземців-мандрівників тут обожнюють: варто з'явитися з рюкзаком – і вписка (тобто місце, де ви будете жити) забезпечена за півгодини. Якщо не вписка, то безкоштовна їжа та всебічна допомога – точно. Знайти житло на сайті каучсерферів – не проблема! Тобі виділять найкращу кімнату, нагодують, познайомлять з друзями, родичами і навіть колегами. Варто сказати "У вас дуже красива сукня/килим/чашка" – і це відразу ж опиниться в твоїх руках, у подарунок на пам'ять. У цій країні можна безкоштовно отримати їжу: власник придорожнього магазинчика, в якого ви попросите води, запропонує взяти з полиць все і в будь-якій кількості... Тому що мандрівникам потрібно допомагати. 

Вуличний фаст-фуд в Ірані – це варений буряк, боби і кукурудзяні кебаби. В раціоні іранців дуже багато фруктів, надають перевагу сезонним. Взимку на столі завжди стоїть ваза з апельсинами, мандаринами, яблуками, гранатами, ківі, бананами, виноградом. Огірки кладуть у тарілку до фруктів. Іранці їдять часто і з задоволенням, тому вечеря о 2 ночі – це цілком звична ситуація. Але це не м'ясо, а багато сирих фруктів і овочів. Іранці толерантні до вегетаріанців. Якщо ти попередиш до початку приготування обіду, що не їси м'ясо і рибу, вони приготують традиційну вегетаріанську страву і з задоволенням приєднаються до трапези. Тут дуже легко бути вегетаріанцем.

Ми любимо їздити в непопсові країни в непопсовий час. Крім Ірану, ми були проїздом в Росії і Грузії, часто в Криму, Грузії, Абхазії, Азербайджані та Туреччині. Туреччина розвінчала багато стереотипів. Вирішуючи, куди їхати, ми зважаємо на фрукти – хочемо, щоб у країні, куди ми приїдемо, їх було багато. Наші плани? Я хочу на острів Сокотра біля Ємену, в Малайзію, В'єтнам, Еквадор, Мексику, Африку і Марокко.

Всі фото надали герої публікації

Вікторія Черемис