Як розважалися черкасці 100 років томуНа початку XX століття вечори та вихідні містяни проводили не вдома. |
| 13 березня 201981290 |
Кіно, театр, цирк, футбол – розважальна програма заможних черкасців на початку минулого століття була різноманітною. У провінційне містечко часто приїжджали всесвітньо відомі артисти, а кінематограф у Черкаси привезли всього через 13 років після першого публічного показу “сінема” в Парижі.
Цирк на місці "Універмагу"
Сьогодні циркові вистави у Черкасах демонструють на спеціально сконструйованих мобільних майданчиках. Власної стаціонарної циркової арени у місті немає. Понад сто років тому провінційні Черкаси могли похизуватися двома гарно обладнаними цирковими приміщеннями. Одне з них розташовувалося на розі вулиць Небесної Сотні та Гоголя. Будівля була дерев’яною, її використовували ще й виступів для театральних труп з інших міст. Звели цирковий майданчик на кошти місцевого підприємця Фастовського у 1899 році. Сюди приїжджав відомий на всю тогочасну Російську імперію канатоходець і акробат Анатолій Дуров. Циркова вистава "Війна тварин ХХ століття" стала справжньою "бомбою" і викликала шквал емоцій у глядачів.
А у 1920-их роках на цих підмостках виступала відома акторка Марія Заньковецька. Цирковий майданчик збирав аншлаги, придбати квитки на вистави було нелегко. Але попри неймовірну популярність цього центру культури та розваг, у 1923 році будівлю знесли через будівництво стадіону. Грали у футбол тут до 1956 року, а потім територію почали перетворювати на центральний ринок. Сьогодні нічого не нагадує про так званий "Цирк на Гоголівській".
"Пекельний" кінотеатр
Двоповерхова обшарпана будівля на Хрещатику ховається у кронах дерев, затьмарена вишуканістю будинку Цибульських. А на початку ХХ століття тут збиралися натовпи черкасців. Власник будинку – підприємець Белахов – став першим, хто привіз у провінційне містечко Київської губернії кінематограф. Новинку для розваг спритний купець придбав через свого родича з-за кордону.
Вже у 1908 році черкасці вперше побачили німе кіно. Приміщення для переглядів кінострічок створили, зруйнувавши стіну між двома кімнатами. "Кінозаклад" обслуговувала родина Белахова: старший син "крутив кіно", молодший – акомпанував на фортепіано, а донька продавала квіти, сам Белахов – квитки.
Приміщення кінозалу початку ХХ століття майже нічим не нагадувало сучасні зручні кінозали. Замість крісел – довгі лави без спинок. Попкорну також не було, але тогочасні глядачі мали альтернативу – насіння, яке лущили прямо на підлогу. У кінозалі не було вікон і системи вентиляції, тому через певний час після початку показу “кінозал” із понад сотнею глядачів перетворювався в задушливу лазню.
Однак скарги Белахов отримував не за сервіс, а за контент. На думку тогочасних чиновників, фільми, які транслювали в кінотеатрі, "своєю непристойністю підривали добропорядність городян", поліція часто цікавилася стрічками, які демонстрував підприємець. З часом кінотеатр закрився – не витримав революції та конкуренції. Поряд відкрили ще один кінозал – просторіший та чистіший. І глядачі зробили свій вибір.
Театр у саду
1902 рік можна вважати точкою відліку в розвитку театрального мистецтва в Черкасах. А розпочалося все з ідеї місцевого підприємця Ярового створити мистецький оазис: квітково-фруктовий сад із театром і оркестром. Заручившись дозволами тогочасної міської думи, купець придбав півтора гектара землі на розі вулиць Музикантської та Дахнівської (нині це Святотроїцька та Хрещатик).
Підприємець доручив відповідальну місію зі створення саду своїй сестрі – Ганні Яровій. Вона власними коштами збудувала перше приміщення театру, за згадками місцевих "досить убоге та незручне". Але це не заважало сотням черкасців із нетерпінням чекати вистав мандрівних театрів і платити за вхід до саду. Театр Ярової у ті часи був справжнім культурно-мистецьким закладом, а його власниця відома не лише розвитком театрального ремесла в місті, але й дружбою із відомою артисткою Марією Заньковецькою. Подейкують, що акторка, приїхавши на гастролі 1903 року, зупинялася ночувати у Ярової, бо їй "набридли готелі".
Базарна "епідемія"
Найбільшою розвагою українців у всі часи були ринки. Саме там знайомилися, обмінювалися інформацією, спілкувалися та з’ясовували стосунки. На початку ХХ століття у Черкасах було щонайменше п’ять відомих базарів.
Найстарший – Старий базар – розташовувався на Подолі. Діяв із другої половини ХІХ століття на розі сучасного Замкового Узвозу та вулиці Гагаріна. Тоді узвіз називали – Базарним, а згодом – Старобазарною вулицею, адже на початку ХХ століття у Черкасах з’явився так званий “Новий базар” на місці Соборної Площі. Тоді вона отримала назву – Базарна.
У центрі міста, сховані у дворах між п’ятиповерхівками і корпусом ЧНУ імені Богдана Хмельницького, залишилися рештки Рибного ряду. Це була частина комплексу стаціонарних дерев’яних і кам’яних споруд, де продавали рибу та м’ясо. Зараз їх використовують як складські приміщення.
На перехресті сучасних вулиць Університетської та Шевченка століття тому була невелика площа. На ній згодом виник відомий на все місто Казбетський базар. Цей район міста населяли здебільшого незаможні ремісники та рибалки. На Казбетському базарі вони продавали рибу, овочі та фрукти.
А ось скандалами, епідеміями та смертями відомий базар "Сінний". Він існував на початку ХХ століття в районі вулиць Надпільної, Святотроїцької та Вишневецького. Цей ринок утворився навколо військової Миколаївської церкви. Продавали тут худобу, сіно, дрова тощо. Оскільки сама церква обслуговувала "нижчі чини" та "простолюдинів", гігієною та благоустроєм площі навколо ніхто не опікувався. Тому на "сінному" базарі стояв постійний сморід. Площа була найбруднішим (і єдиним) місцем у тогочасних Черкасах, де панувала антисанітарія. Через це у 1910 році в місті спалахнула епідемія холери, від якої померло багато черкасців.
Футбол біля цвинтаря
Ті, кому кіно, театр і цирк були не по кишені, а на базар ходити набридло, шукали "хліба й видовищ" в іншому місці – на спортивних змаганнях. Спорт у тогочасній губернії почав активно розвиватися у 1910-их роках – саме тоді чи не кожне містечко в районі мало власну футбольну команду. У повітових Черкасах за першість міста боролися гравці міні-збірних "Казбет", "Митниця", "Соборівська", "Бульварна" та інші.
Також популярною була атлетика, гімнастика, акробатика, гирі та верхова їзда. Перший спортивний майданчик, за однією з версій, збудували навпроти колишнього Соборного цвинтаря (нині – Соборний парк). І хоча для занять спортом часом бракувало інвентарю та кваліфікованих кадрів, це не заважало черкасцям створювати спортивні гуртки, організовувати змагання та збирати натовпи вболівальників.
Так відпочивали черкасці на початку ХХ століття. Ми впевнені, це не повний перелік цікавинок про розваги наших "попередників". Маєте якісь родинні історії чи традиції проведення дозвілля – поділіться з нами у коментарях.
