про екстрим, кар'єру модельєра та рок-фестивалі
Сини Дмитро, Михайлик, чоловік Сергій
Життя – це мить. Насолоджуйся!
Творчість Тетяни Черевань, черкаської художниці, відома далеко за межами нашої країни. ЇЇ картини виставляють у галереях Франції, Німеччини, Америки, Ізраїлю, Росії, Канади.
Моя творчість розпочиналася з робіт на папері чорного кольору. Картини були намальовані на чорному папері срібними німецькими ручками. Першу ручку мені подарувала подруга, це було дуже давно. Так і виникли космічні роботи танцюючих людей. На це мене надихнули походи в нічні клуби. Потім я малювала на бежевому, помаранчевому, а згодом перейшла на живопис.
У серію "Жінка-берегиня" входять світлини, які люди надсилали мені в мережі Facebook. Проект я почала малювати в Карпатах. Це надзвичайна місцевість, яка надихнула на створення портретів українських Жінок. Завдяки знайомим у соціальній мережі Facebook проект набув міжнародного розголосу. Я отримала безліч листів. Це були сестри, доньки, мами, бабусі зі всієї України. Жінки, яких їх родина чи друзі вважають Берегинями.
Я хочу, щоб ця виставка їздила Україною – її повинні побачити люди. Але цим повинен займатись менеджер, мистецтвознавець, якого я зараз не можу знайти. Менеджери ніби й з’являються, але їм важливіше займатися своїми справами, ніж роботою. Якби я мала досвід, сама просувала б свої проекти. Але в мене не вистачає сили це робити.
Виставка вже відбулася у Харкові. Я обрала це місто спонтанно. Зараз ми розглядаємо варіант Івано-Франківська, ведемо переговори з Києвом. Черкасці ж побачать картини із серії "Жінка-берегиня" у грудні в Музеї Кобзаря.
У будь-якому випадку я займалася б творчістю. У мене бабуся шила, я любила перемальовувати ескізи з німецьких журналів. Якби з’явилася людина, яка втягне в моду, пішла б на модельєра. В дитинстві я захоплювалася іконами (тато колекціонував), любила їх перемальовувати. Декілька років працювала продавцем-консультантом у магазині мами. Паралельно малювала у вільний час. Відвідувачі, які бачили мої роботи, запитували: "Що ти тут робиш?" Згодом я покинула ту роботу.
Малювати може кожен, незалежно від віку. Деякі художники і в 30, і в 40 років починають це робити. А от творити постійно, віддавати цьому все – це не для кожного. Ти віддаєш мистецтву своє життя. Ти навіть це не контролюєш. Це схоже на кохання...
Кажуть, ніби я малюю лише красивих жінок – нічого подібного! Коли ти бачиш посмішку, очі, уявляєш, із якої квіткою можна порівняти цю жінку, то навіть вона починає дивитися на себе іншими очима.
Це нормально, коли малюєш з фотографії. Стара школа вимагає, щоб малювали з натури. В цьому є свій смак. Але для моїх творів натура людини потрібна лише на початку роботи.
Багато художників забороняють торкатися полотен, бо залишаться відбитки пальців. А я дозволяю: людина повинна відчувати картину не тільки через зір, а й на дотик.
Я малюю з любов’ю. У мене має бути багато кохання, смачної їжі, сонця, друзів, що відбивається у роботах.
Періоди творчої кризи є, але швидко проходять. Коли ти втрачаєш близьку людину, то все інше потім просто смішно. Допомагає побороти негатив те, що я бачу світ крізь призму кохання і доброти. Мене надихає все: сонце, зустрічі з друзями, вино, порух руки... Будь-які дрібниці.
Не планую свій день, просто живу. Нещодавно мені подарували дуже класний акварельний записник – справжній витвір мистецтва. Туди я записую лише найважливіші справи.
Політику в свою творчість не хочу пускати. Дуже хочу, щоб солдати побачили картини з серії "Жінка-берегиня". Це їх підтримає.
Вже другий рік поспіль ми їздимо на рок-фестивалі влітку. Якщо минулого літа була лише "Республіка" в Камянці-Подільському, то цьогоріч відвідали вже 3 фестивалі – "Woodstock Україна", "Республіку", "Джаз Коктебель". Під час цих поїздок ми живемо не в готелях чи квартирах, а в наметах. Також любимо ролери: їздимо на них на берег річки. Навіть коли подорожували в Карпати, брали їх із собою.
Книжки не читаю. Під час читання ловлю себе на тому, що мої думки далеко за межами книги. Із останнього прочитаного – "Мапа та територія" Мішель Уельбек (про кохання, творчість, художників) – син порадив.
Я не екстремал, бо навіть керувати авто боюся. Може, я й здаюся сильною жінкою, але в душі – романтик: мені подобається захід сонця, тіні, листя... Легко можу замріятися. Я часто гублю свої окуляри, ніколи не знаю, де все лежить.
У стосунках важлива довіра. Це як в танці.. І без підтримки теж не обійтись. Коли у мене щось не виходить або я сумніваюся, Сергій підходить і каже: "Вау, гарно, ти молодець". І це дуже допомагає.
Не можна так одразу відчути, чи це твоя людина. Із Сергієм ми познайомилися через Інтернет. У нього тоді не було фото на аватарці. Коли зустрілися, я й подумати не могла, що ми будемо разом – він не підходив під мій ідеал чоловіка. Він був блакитнооким романтиком, натомість мені подобалися "громіздкі" чоловіки.
Років 5 тому я фанатично любила кулінарію. Зараз трохи змінилася, арт став більш важливим. Але я дуже смачно готую. Найголовніше, щоб все на тарілці мало естетично привабливий вигляд. Зараз, на жаль, у мене немає ні духової шафи, ні часу. Літом, наприклад, ми активно захоплювалися сироїдством: коли ти викладаєш гарно овочі на тарілці, поливаєш їх оливковою олією та соєвим соусом.. Це дуже смачно.
Є жінки-противниці шлюбу. І в цьому я їх не засуджую. Головне, щоб життя проходило в любові й гармонії – це і є щастя.
Анастасія Дядюша
Фото надані Тетяною Черевань
