Ретро-експонати: черкащани колекціонують старі речі

Я збираю довгограючі платівки з рок-музикою з 60 років минулого століття і до сьогодні. Мені було 8 років, коли в ангарі знайшов цілу коробку пластинок з радянськими піснями, забрав їх додому, слухав і зацікавився музикою. Мама почала купувати мені нові платівки Челентано, Arabesque, Лайми Вайкуле. А згодом вона познайомила мене зі своїм однокласником, у якого були фірмові пластинки, виготовлені на заході. Якщо радянська платівка коштувала щонайбільше 4 карбованці, то ці – 50 і вище. Я не міг збагнути, як за шматок пластмаси можна платити такі шалені гроші. Але потім побачив якість конвертів, шикарну поліграфію і зрозумів. У 1989 році я дізнався, що в Черкасах є такий собі клуб любителів фірмових платівок. Все це відбувалося таємно, адже прослуховування такої музики було нелегальним. Я опинився серед людей, у яких були стоси якісних закордонних платівок. Отримавши на День народження чималу суму грошей, я пішов туди і придбав платівку AC/DC за 45 рублів.

Одного разу на певний час моя одержимість зникла, я купив компакт-програвач, почав продавати пластинки. Якось задля цікавості вирішив порівняти записи, і тоді зрозумів, що звук вінілу мені подобається більше. Свого часу я жив в Англії, мені пощастило зібрати на вінілі майже всіх виконавців, яких я хотів почути. Тоді я іноді міг дозволити собі заплатити за платівку до 12 фунтів. Зараз назбирав півтори тисячі платівок. Ціна вінілу залежить від групи, видання. Найцінніші – перші, тобто раніше проштамповані, також враховують стан пластинки. Я не просто поповнюю колекцію, а й стараються після роботи порелаксувати, насолодитися хорошою музикою перед сном за чашкою запашного чаю.

Олег Дударенко

колекціонер вінілу

Колекцію годинників я поповнюю випадково час від часу. Збираю годинники лише за критерієм “подобається – не подобається”. Такі речі полюбляв завжди. З дитинства приваблювала їхня сувора та лаконічна форма, а також функція, яку вони виконують, адже годинник – це хранитель часу. До того ж це була престижна річ, яку не кожен міг собі дозволити. Колись один друг подарував мені чудовий датський кварцевий “Skagen” – плаский, позолочений та вишуканий. З нього все й почалося. Згодом я отримав у подарунок швейцара “Vacheron Constantin” – бюджетну за європейськими стандартами, але дуже непогану модель. Саме з цих двох годинників мене й “понесло”.

Потім я випадково побачив на антикварному ринку радянський годинник “Восток”, який мені сподобався. Він став третім. Тепер я інколи зазираю на збори антикварів і не можу спокійно пройти повз людей, які продають на ринку усякий непотрібний мотлох. Саме там інколи з’являються справжні перли, наприклад, чудовий електронний екземпляр “Електроніка 53” середини вісімдесятих в ідеальному стані та з "рідним" браслетом. Моє останнє придбання – ювілейна кварцева “Слава” 1982 року до 1500-річчя Києва. Я надаю перевагу класичним радянським механічним годинникам – ціную їх за надійність і класичний дизайн. Дуже хочу знайти собі “Командирського” перших випусків і саме “Чистопольського заводу” – годинник-легенду. Та поки що не бачив у пристойному стані. Маю понад десяток годинників, ношу їх по черзі, залежно від того, який саме сьогодні більше подобається.

Станіслав Юрченко

колекціонер годинників

Колись під час гри на стадіоні я випадково знайшов монету, машинально поклав її в кишеню та приніс додому. Батьки побачили мою знахідку й сказали, що вона дуже цінна. Відтоді я захопився монетами і почав їх збирати. Траплялися ситуації, коли я знову випадково знаходив монети, часом обмінював на інші речі, деякі купував. А якось випадково почув історію від бабусі, що колись циганка закопала в нашому садку все своє багатство. Вирішив перевірити цю легенду й перекопав сад. На моє здивування, там були монети, і не лише українські, а й польські, російські, французькі, німецькі. Моя колекція нараховує 80 монет різних років, деякі наскільки старі, що не видно ні написів, ні року випуску. Найстаріша серед них – за 1736 рік. На жаль, не знаючи справжньої цінності, багато монет колись подарував друзям, так зібрав би ще більшу колекцію.

Максим Зозуля

колекціонер монет

Мій чоловік збирає бумбокси. У 80-их роках, коли був розквіт музичної культури, модними стали саме вони: касетний приймач, радіо і два динаміки. Виготовлені у СРСР були гіршої якості, ніж закордонні. Але імпортних не було у вільному продажу. Тому наші моряки, які мали можливість побувати в інших країнах, насамперед привозили додому аудіотехніку. Щоправда, коштувала вона 800-3000 рублів (це ціна машини), середня заробітна платня була 120 рублів. Мій чоловік з дитинства мріяв про такі бумбокси, адже коли слухаєш їх – розумієш, що таке якість. Десять років тому він випадково побачив магнітофон Panasonic, не в ідеальному стані, але чоловік його придбав. Йому сподобалося звучання, це був звук з минулого. Такі прилади мають розширене стерео, саме вони наповнюють кімнату звуком.

Нині ціна за бумбокс може стартувати з 50 доларів. Чим кращий стан магнітофону – тим вища вартість. Мого чоловіка зацікавили максимальні моделі, наприклад, Sharp 94, який важить 12 кг і розроблений тільки для звуку. Нині він зібрав 12 магнітофонів. Перетворювати квартиру на музей не хочеться, тому є офіс, де розміщується вся ця колекція.

Ольга Шляхетко

дружина колекціонера бумбоксів