Князівство Монако, Казахстан, Фінляндія, Литва, Естонія, Латвія, Чехія – це лише частина країн, куди навідалася черкащанка. Чи не кожна відпустка для неї – можливість вирушити в нову подорож. Ірина рекомендує їздити за кордон автомобілем, саме такі поїздки вважає найбільш зручними та економними. Із нами мандрівниця поділилася враженнями про країни, у які варто завітати допитливим туристам.
Успіх подорожі залежить від того, в якому товаристві ти їдеш. Є люди, які надають перевагу "матрацному відпочинку", коли комфорт – понад усе. Для мене ж найголовніше – це враження. Я готова миритися з якимись незручностями ночівлі, можу добу провести за кермом, поїсти похапцем, натомість побувати там, де хочу. Для дітей важливий комфорт, тому ми з чоловіком вирішили не брати їх у такі поїздки, адже тоді ми залежатимемо від їхніх потреб. З дітьми відпочиваємо в Україні.
Мандруємо автомобілем – це найзручніший варіант. Ми залежимо лише від себе, зупиняємося, де хочемо і коли хочемо. Попередньо міркуємо над тим, де побуваємо і скільки кілометрів треба подолати. Подорожуємо не самостійно, а з однодумцями, з ними познайомилися в інтернеті. Групуємося у кілька компаній і пізнаємо світ. Так зручніше і цікавіше.
Найбільші витрати – на пальне та дороги, адже деякі автобани дуже дорогі. Але ми придумали, як зекономити. З нами у машині їдуть друзі, тому ділимо суму навпіл. Ще одна витратна частина – проживання. Ми надаємо перевагу кемпінгам, у європейських країнах вони на високому рівні, як тризіркові готелі. Є доступ до води, туалету, душу, тепла і навіть до сушарок.
Ми не заощаджуємо на екскурсіях. Візуальних вражень недостатньо, є потреба в інформації, розумінні всього, що ти бачиш. Зате економимо на харчуванні: готові їсти похапцем будь-що, тому набираємо з Черкас все, що згодиться для бутербродів, перекусів і напоїв. У новій країні дозволяємо собі сходити в ресторан і спробувати національну кухню, адже це також частина нашої програми. У Франції витратили 40 євро, щоб скуштувати асорті з морських смаколиків: омарів, мідій, устриць, равликів. Воно було того варте. Всі продукти свіжі, щойно виловлені. У Монако я відмовилася куштувати місцеву страву: звичайний хот-дог в цій країні коштував 8 євро, тому я утрималася.
Про гроші. Враховуйте, що в Європі платні паркінги, їхня вартість скрізь різна, орієнтовно 3 євро і більше, залежно від часу вашої стоянки. Чималі суми можна витрати на штрафи, тому водіям треба знати всі правила та бути уважними. Екскурсії у середньому обійдуться у 180 євро. Ціни на страви у європейських ресторанах відносно невеликі. В Європі є мережа супермаркетів "Lidl", там недорого можна придбати чимало їжі. Кемпінги обійдуться у 7 євро за добу, втім ми заселялися з наметами і платили 3 євро за добу.
Мені дуже сподобалися міста, побудовані на воді. Одне з них – Венеція. Ми були там двічі: першого разу за традиційним маршрутом відвідали відомі місця. А коли поїхали вдруге, насолодилися поїздкою сповна: ми слідкували за життям місцевих. Десь після 17:00, коли туристів немає, надвір виходять італійці. Вони відпочивають у кав’ярнях, і тоді можна пізнати, які вони – голосні та дуже емоційні. Між вікнами перетягнені мотузки, на яких сохне одяг. У Венеції станція швидкої допомоги – це човни, і пожежні – теж човни. У цьому місті немає базарів, натомість вздовж каналів плавають човни – пришвартовуються, і люди купують все, що їм потрібно.
Поруч із Венецією є два унікальні острови Мурано і Бурано. Мурано – відомий завдяки заводу, що виготовляє легендарне муранське скло. Ми були там на екскурсії, на наших очах майстер виготовляв зі скла різні фігурки, це дивовижна робота, складна і водночас цікава. Ще вони створюють скляні прикраси, я не стрималася і придбала собі сережки, тож маю такий собі ексклюзив. На острові Бурано продають багато плетених речей. Мереживо гачками плетуть просто на вулицях.
Заради цікавості та штампу в паспорті відвідали князівство Ліхтенштейн, його можна пройти пішки. Це карликова держава, розташована на заході центральної Європи, межує з Австрією і Швейцарією. Її площа – 160 км². Це місце нагадує казку: вулиці вимощені бруківкою, навколо чисто, упорядковані газони, рослинність певної форми. Складається враження, що всі дерева ростуть там, де їм дозволили, немає хаотичної посадки.
Село Халльштатт у Австрії вражає різнокольоровими будиночками. Воно розташоване на березі озера, там живе менше ніж тисяча людей, але за своєю природою місце унікальне, тому перебуває під охороною ЮНЕСКО. Будиночки неначе вбудовані у скелю та розміщені щільно-щільно одне до одного, кожен сантиметр площі використовується раціонально. Через брак території у місцевих жителів є проблема – немає, де хоронити людей. Тому спочатку вони ховають людей у землю, а через 10 років родичі викопують черепи, відбілюють, пишуть на них імена або оздоблюють. А потім складають у церкві та доглядають за ними. Це вважають нормальним.
Новий 2017 рік ми зустрічали на естонському острові Сааремаа, розташованому посеред Балтійського моря. Дістатися туди можна поромом. Це красивий острів, там багато лісів, влітку розквітає чимало орхідей. І хоча ми були там взимку – не пошкодували, адже побачили сувору красу Балтійського моря. У місцевих лісах багато диких тварин: і рисі, і ведмеді, і тюлені, деякі тварини занесені в Червону книгу. Найбільше нас вразив місцевий житель, який власноруч змайстрував екобудинок: там є чимало кімнат, тож можна залишитися і пожити у ньому. Цей чоловік знає декілька мов і чув про Україну. Разом із дружиною вони накрили для нас стіл з естонськими частуваннями і грали на естонських інструментах.
Фінляндія – країна заможних людей. Це високі, переважно русяві, світлоокі та світлошкірі люди. Коли ми приїхали в цю країну, було 9 градусів морозу. Для них то відлига, а нам було надзвичайно холодно. У Фінляндії ми пробули день і використали його на дослідження музею науки. Це надзвичайне місце, куди місцеві приходять родинами. В музеї всі експонати інтерактивні, все можна мацати, до того ж все зрозуміло, адже експозиції підписані кількома мовами. Побачили різні фізичні та хімічні явища, досліджували те, чим користуємося у побуті тощо. Це місце нас приємно вразило, туди варто повернутися.
Фото надала героїня публікації
Галина Мазур
