4 роки в Черкасах: Людмила Марченко

Кожен із них планував своє життя інакше: жити в рідному місті на Донбасі, працювати та ростити дітей. Однак війна перекреслила їхні сподівання та відкрила новий шлях. Більшість із них планували покинути Донеччину лише на декілька місяців. Наше місто було тимчасовим прихистком, а стало другою домівкою. Тепер наші герої живуть у Черкасах. Сьогодні місто складно уявити без їхніх проектів, ідей та активності.

Спецпроект “4 роки в Черкасах” розказує історії п'яти переселенців. Наші герої точно знають, що Черкаси – перспективні, мальовничі та відкриті. І зможуть переконати в цьому й вас.

Місто – це люди. І мені з ними пощастило!

Людмила Марченко у свої майже 50 років займала керівну посаду в одній з найбільших телекомпаній Донецька. Черкаси були для жінки тихим спокійним містом, де можна зустріти старість. Чотири роки тому жінка будувала плани щодо розвитку телеканалу, але одного дня все змінилось.

4 роки в Черкасах: Людмила Марченко

Чужинці силоміць захопили будівлю медіа. Людмила разом із донькою вирішили на певний час покинути Донецьк. Думали – на декілька місяців. Спочатку поїхали у Дніпро, а потім – у Черкаси. І саме в нашому місті Людмила зрозуміла, що потрібно починати власну справу. Сьогодні Людмила в Черкасах розвиває три проекти – наукову майстерню "Похімічим", "Студію затишного декору" та "Фотоклуб".

Спочатку ми виїхали з Донецьку з думками, що це ненадовго. Навіть документи залишилися там. Згодом зрозуміли, що конфлікт закінчиться нескоро, тож довелося за ними повертатися. У Донецьку я керувала великою телекомпанією і чудово розуміла, що в Черкасах не зможу влаштуватися на таку ж роботу.

У цьому місті живуть мої родичі, я бувала у Черкасах неодноразово і навіть думала про те, як чудово було б провести тут свою старість. Красива природа, є річка, ліс – я дивлюся на це і наповнююся енергією. У 2014 Черкаси зустріли мене привітно. Звісно, були бюрократичні моменти, але вони є в кожному місті. Найперше, що почала робити, коли приїхала сюди – ходила містом і знайомилася з людьми. Приємно здивували активні пенсіонери, які щодня плавають у Дніпрі, та молодь, яка рухає це місто, змінює його, розвиває власні проекти.

Війна дає можливість переоцінити своє життя. Це можливість зрозуміти, чим ти хочеш насправді займатися. Все життя я була найманим співробітником, підпорядковувалась керівництву. У Черкасах я спробувала започаткувати власну справу і зрозуміла – це дає свободу. Мої проекти тісно пов’язані з творчістю – і це справді те, що мені до душі.

Також війна дає зрозуміти – потрібно багато віддавати та допомагати іншим. Важливо вміти будувати правильне оточення навколо себе. У Черкасах в мене багато друзів різного віку та професій. Сьогодні вони допомагають розвиватися моїм проектам. Людина має робити те, що їй подобається, аби бути щасливою. А інакше, навіщо тоді жити?

Людмила Марченко

автор ідеї фотоклубу "ПікЧе"

4 роки в Черкасах: Людмила Марченко

Людмила Марченко називає однією зі складових успіху – людей, які надихають і мотивують. Під час знайомства вона не приховує, що приїхала з Донецька і часом сумує за містом, де прожила більшу частину свого життя. Однак зізнається – сьогодні не уявляє його без черкаських друзів і однодумців, без власної справи. А Черкаси вже складно уявити без творчих проектів Людмили Марченко. І на цьому жінка зупинятися не збирається.