Наша "лялькова" історія…

День народження театру, тобто день Першої прем’єри, припав на 7 листопада 1965 року. Всі, хто потрапив тоді до Черкаської обласної філармонії побачили виставу "Троянда Карпат" за однойменним оповіданням П’єра Гамарра.

Спочатку театр набуває статусу "Черкаський театр ляльок на повному самозабезпеченні при міському Палаці піонерів". Статус обласного театр не отримав одразу через кількісний поріг народонаселення, тобто для цього кількість мешканців молодого обласного центру мала б сягати за 150 000 осіб. Засновники театру – Алла та Володимир Мальцеви, випускники Ленінградського педагогічного інституту ім. О. Герцена, художньо-графічного факультету.

Ними була сформована і підготовлена професійна дієва трупа, розроблені оригінальні системи і конструкції ігрових ляльок, опановано репертуар із семи різноманітних за формою вистав.

Результати їх творчих пошуків найбільш помітні в оригінальному і несподіваному застосуванні текстури та кольору оздоблення ляльки, її узагальненої форми, що набувало виразних ознак умовності, "штучності", казковості.

Крім щоденної виробничої діяльності (гастролей по Черкаській області, згодом – по Полтавській і Сумській, та підготовки нових вистав), життя студійців сповнене подіями людського і громадянського дорослішання – вони влаштовують вечори поезії (зокрема, присвячені творчості Осипа Мандельштама), після довгих морозних кілометрів у відкритій вантажівці слухають скрипкові концерти Паганіні та Моцарта у виконанні музиканта колективу Нани Фельдмана (музичний супровід вистав відбувався під "живу" скрипку), демонстративно відвідують, заради солідарності, порожні зали кінотеатрів на денних, тобто – завідомо невідвідуваних, сеансах "Тіней забутих предків" Сергія Параджанова.

27 вересня 1970 року театру, попри прохолодне ставлення тутешніх "держмужів від культури", все ж надають статус державного обласного і це стає справжньою неформальною перемогою молодого творчого колективу.

1972 року місцеві чиновники таки змушують подружжя Мальцевих залишити театр і для митців починається тривала дорога випробувань. Разом з лідерами-засновниками театр залишає і значна частина колективу. Незабаром, всі вони отримають вищу мистецьку освіту, знайдуть свою точку докладання творчих зусиль на широких теренах 1\6 планети, а їх життя набуде змістовності і сенсу.

"Тасування" чиновництвом від 1970 року "кадрової колоди" театру залишає на поверхні кілька помітних імен. Серед них режисери Азалія Романенко, Валерій Бугайов, художники Н. Коваленко, В. Короленко, Михайло Сапожніков, Павло Ткаченко. Нарешті, 1974 року, устатковується нова команда, яку очолюють директор Раїса Михайленко, головний режисер Валерій Бугайов та головний художник Андрій Курій. Почався новий театр.

11 років у Черкасах – найплідніший і найоригінальніший період у творчому житті режисера Валерія Бугайова.

Тут ним були створені вистави, здатні до переконливого естетичного протистояння з домінуючою естетикою "традиційного", "ширмового" театру тростинної ляльки, здобуті перші перемоги на фестивалях, отримане почесне звання "Заслужений артист України".

"Біла Троянда" Бели Юнгера та "Мері Поппінс" за Памелою Треверс назавжди увійдуть у мистецьку скарбничку як Черкаського, так і театру ляльок України, взагалі.

1981 року режисер залишає театр, щоб прийняти більш солідний – Дніпропетровський. 

Того ж року головним режисером було призначено Володимира Долгополова, учня професорів Михайла Корольова (ЛДІТМІК) та Володимира Неллі (КІТМ ім. І. Карпенка-Карого), який встиг уславитись у Рівненському театрі ляльок аншлаговою виставою для дорослих "І-Го-Го" Євгена Сперанського. 

Черкаський театр отримав ще кілька стабільних, творчо-змістовних років. Послідовна робота Володимира Федоровича по зміцненню трупи та репертуару, високі мистецькі завдання у виставах і концертних номерах чинили відчутний опір "периферійності" і "містечковості", у хвилях яких так легко потонути обласним театрам України…

1986 року Володимир Долгополов приймає пропозицію Міністерства культури СРСР заснувати і очолити Астраханський обласний театр ляльок (Росія), яку успішно реалізовує, залишивши Черкаський театр наодинці із місцевими "знавцями".

Олександр Ткаченко, Валентина Петрова, Валентина Балицька. Після інтернату приходять Олена Петрова і Тетяна Помогаєва. Алла Провоторова (Малишева) – відразу після школи, завдяки помітній ролі у художній самодіяльності. По конкурсу, закінчивши десять класів, потрапила до театру Олександра Лабіна. Трохи пізніше – Євген Роговенко. Разом з Олексієм Безсмертним, вони зіграють свого часу провідні ролі у легендарній бугайовській "Мері Поппінс". Ольга Стужук, дитиною побачивши виставу театру в рідному селі, переїхала згодом до Черкас, щоб стати актрисою. Їй вдалося блискуче зіграти кілька головних ролей.

Від 1971 року служить актрисою Анна Панова, творчі роботи якої тепер вже важко й перелічити, але багатолика відьма з "Білої Троянди" залишилась її улюбленою. 

Серед тих, хто був покликаний до трупи Валерієм Бугайовим – випускники Дніпропетровського державного театрально-художнього коледжу: Надія Гаманова (нині – заслужена артистка України), Галина Кондратська, Ніна Владимирська, Василь Завгородній, Людмила Балабанова. Водночас, театр, як і завжди, "озирався" довкола у пошуках яскравих особистостей.

Показовий приклад цьому – актриса Ніна Сухенко, яка свою першопочаткову професійну підготовку проходила одночасно із створенням провідних ролей репертуару (Джейн з "Мері Поппінс", Біла Троянда з однойменної п’єси Бели Юнгера), а вже згодом отримала професійну освіту у Ярославльському вищому театральному училищі ім. Ф. Волкова (Росія). 

Таміла Синегуб, Валентина Петрова, Міла Кисленко, Євген Роговенко… Про майстерність і азарт "стариків" в театрі й досі ходять легенди. 

Завдяки новому директору в театрі зазвучали нові, молоді імена режисерів: Олександра Кузьмина, Ярослава Грушецького, Оксани Дмитрієвої, Миколи Шустова, Наталії Семенової; художників: Каріни Чепурної, Лариси Воробйової, Віктора Соколова, Світлани Сафронової, Сергія Гаркавенка, Віктора Козуба, Ірини Філіпової; композиторів: Ігоря Гайденка, Олени Холт, Євгенії Марчук, Сергія Кулинича. 

З’явилися свіжі акторські таланти – Ольга Мельник, Олена Муллєр, Антоніна Кашнер, Андрій Без’язичний, Олександр Швидкий, Микола Король, Денис Лагунов, Юрій Мяус.

Новоприбула "додача" до "старих бійців" Анни Панової, Василя Завгороднього, Ірини Філіпової, Наталії Фісенко, Марії Ребякової дозволила скласти основу майбутньої трупи. Було проведено капітальний ремонт приміщення, закуплені нові, рентабельні та комфортні, транспортні одиниці.

А у творчому доробку трупи, яку очолив художній керівник Ярослав Грушецький, з’явилися вечірні вистави для дорослого глядача: "Обережно, шапочка Червона!" за піснями Олександра Вертинського, "Русалонька" за Хансом Кристианом Андерсеном, "ОткрЫто" Славоміра Мрожека режисера Наталії Семенової, "Наталка Полтавка" Івана Котляревського.

Театр почали впізнавати і любити, ознакою чого стало тривіальне запитання, чуте час від часу біля вхідних дверей: "Чи немає зайвого квитка?"

В короткий термін колектив зумів зробити неможливе – з глухого провінційного закутку перетворитись на неформальний культурний осередок міста і вибороти статус академічного. 

Сьогодні він учасник численних міжнародних фестивалів, а головний художник театру Каріна Чепурна 2011 року стала відкриттям і фаворитом Всеукраїнської виставки художників-сценографів театру ляльок, переможницею конкурсу благодійного фонду "Розвиток України", разом з Івано-Франківським академічним театром ляльок, в якому за її ескізами, була здійснена масштабна постановка "Цахес" Ярослава Стельмаха за твором Ернста Теодора Амадея Гофмана. 

Історія постановок театру налічує понад 160 вистав… Окрім режисерів, художників, композиторів, це ще робота талановитих, завзятих рук скульпторів, художників-бутафорів, конструкторів ігрових ляльок, декораторів, швей. 

Інформацію взято з сайта http://teatrlalek.info/