Персональна виставка Яни Сендецької

Відкриваючи нові імена для мистецького простору Черкас, художній музей 16 травня 2019 року презентував творчість молодої художниці з Запоріжжя Яни Сендецької.

Експозиція включає дві колекції робіт: "Городянка" (2017) – серія, що відображає сміливі творчі пошуки та експерименти художниці, та абстрактний живопис (2019). Виставка поєднує, на перший погляд, різні напрямки образотворчого мистецтва в єдиному виставковому просторі, що є характерною авторською рисою, відображенням загальної життєвої концепції художниці.

Філософію своєї творчості Яна Сендецька пояснює так:
"Час, Простір, Душа та Інтелект – категорії, що цікавлять мене найбільше.
Емоції, Розум та Реакції – до балансу цих трьох компонентів я прагну.

Зокрема "Городянка" про Життя, варте того, щоб бути прожитим, й про Смерть, звичайно, героїчну. Про внутрішній діалог, дитинство й ті часи, коли Золоту рибку ще не було з’їдено. Вона про Безголове Кохання й Дороги, які, хочеш Ти чи ні, але перетнулися. 
У живописних полотнах "Протуберанці" я досліджую якості кольору в контексті його впливу на глядача. Зокрема червоний виявляється найсильнішим, "гучним".

Спеціально для виставки у Черкасах Яна Сендецька написала казку "Маленька Німфа" як доповнення до візуального ряду, "підказку", що має силу занурити глядача у настрій всієї експозиції в цілому.
В Казковому Світлому Лісі жила-була Маленька Німфа. Кумедна та негарна. Величезні різнокольорові очі, маленький ротик, тонка, наче акварельна шкіра.
Як у будь-якої іншої, у Маленької Німфи була одна Турбота, один Біль та один Друг. Всього Три Великих Дари.
Турбота була в тому, що Маленька Німфа кожного дня мала ходити лісовими стежками та збирати пилок, що опав з довгих-предовгих білих вій Однорічних Слоненят. Пилок був різнокольоровим, тому змішувати його було неможна.
Біль Маленькій німфі давали Строкаті Сойки. Приносили Її щовечора у своїх міцних дзьобах, розкладали всюди, де прийдеться: на дощатій теплій підлозі у будиночку Маленької Німфи, в її домашньому ставку із Золотими Сомиками, залишали в Ліжку. Біль, залишений в Ліжку, близько Опівночі ставав схожим на Самотність і завжди, завжди-завжди, як Вірний Собака, чекав на Маленьку Німфу там.
Другом її була Ліщина, що вкоренилася на узліссі Казкового Світлого Лісу.
Так, за збиранням пилку, в обіймах Болю, з думками про Ліщину, минали низкою вічно-літні дні Маленької Німфи