Експериментальний “Вербицький у кубі” здивував черкасців

200-річчя Михайла Вербицького черкасці святкували переглядом незвичної вистави про його життя.

4 березня 201524440

'Експериментальний “Вербицький у кубі” здивував черкасців'

Прем’єрний показ експериментальної вистави "Вербицький в кубі" відбувся 4 березня в музеї Кобзаря.

Життя Михайла Вербицького у незвичному форматі показав Ігор Магда, режисер театру "Вирій" і студент Харківського державного театрального інституту.

Постановка розкривала декілька етапів життя Вербицького – народження, смерть батька, навчання у Львові. На початку кожного нового етапу вистави глядачі переходили разом із акторами із залу в зал. Статичності у постановці не було зовсім. Тільки рух і очікування продовження.

Вистава "Вербицький у кубі" – ідея Молодіжного ресурсного центру. Театр "Вирій" же поєднав усі аспекти вистави в єдиному місці, найбільш влучному для цього дійства – підвалі музею Кобзаря.

Ігор Магда

режисер театру "Вирій", студент Харківського державного театрального інституту

Розвивати кожну частину вистави допомагала Лариса Яворська, викладач музичного училища. Вона прочитала невелику лекцію про композитора на початку театральної постановки. Атмосферності дійству додали студенти Музичного училища ім. Гулака-Артемовського та хор "Канон" Будинку Культури ім. Кулика.

Експериментальна постановка виявилася абсолютно новою та незвичною для черкасців.

Поєднання лекції та постійного просування в чотирьох стінах досить важкі для сприйняття. Зорові образи краще запам’ятовуються, тому, думаю, варто було б замінити лекцію презентацією на екрані. А найважливіше – конкретно анонсувати етап життя Вербицького, який показують на сцені. Але, загалом, це було неймовірно! Я просто загубився у просторі та часі!

Олександр Стрельчук

глядач

Ярослав Литвин, актор, виконавець ролі Тіні Вербицького, вважає виставу оригінальною, хоча й досить складною для сприйняття.

Суцільна деструкція! Зазвичай акторам незручно перед глядачем, а тут – навпаки. Глядачів буквально виштовхнули із "зони комфорту" і змусили ходити за акторами, стояти в темряві, не знаючи звідки почнеться дія тощо. Було дуже цікаво і драйвово. Думаю, це новий формат театрального видовища, де все стає максимально наближеним до реального життя, реальних відчуттів і змушує людину відчувати. А думати вона буде потім. Нічого не зрозуміло, але класно. Ніби "американські гірки". Без крапки, тобто, без оплесків, щоб не "змазати" враження. Вийшов надвір, а вистава ніби триває далі, і власне життя сприймаєш із загостреними відчуттями. Мені як актору було кайфово відчути "нерв" глядача. Сподіваюся, це було взаємно.