Онлайн-проєкт музею "Історія краю написана цеглою"

В наш час старовинні зразки цегли є важливим джерелом дослідження як самого цегляного виробництва так і джерелом історії та архітектури краю. Цегельне виробництво на Черкащині має давню історію і бере початок від давньоруських часів. У Х ст. разом із запровадженням християнства на Русі почалося зведення культових споруд із цегли за традицією візантійської архітектурної школи. Стіни споруджували в техніці змішаної кладки opus mixtum: ряди цегли чергувалися з рядами каміння. У Київській Русі, де не було на той час зруйнованих кам'яних будівель, у прихованих рядах використовували відбраковану під час опалення цеглу-плінфу. У цій техніці будували з кінця Х по ХІІ ст. Першими кам’яними будівлями на Черкащині можно вважати храми Зарубського монастиря XI-XII ст. та Успенський (Юріївський) собор у Каневі, збудований 1144 року князем Всеволодом Ольговичем, що являє собою тип малого шестистовпного хрестовокупольного одноверхого храму, близького архітектурою до київських церков Кирилівської і Богородиці Пирогощі. Зарубський монастир було збудовано з каменю та цегли-плінфи ("плінфа" – від грецької plinthos, "плита"), виготовленої у дерев’яних прямокутних формах. В літописах Зарубський монастир згадується з 1096 по 1223. Церкви зарубського монастиря були тринефні, шести- та чотиристовпні. Щоправда, від фундаментів храмів залишились лише котловани: як вдалось з'ясувати дослідникам камінь з фундаменту храмів пішов на будівництво мосту через Дніпро, який почали споруджувати у 1916 році.На підставі тривалих археологічних досліджень М.Біляшівського у 1910-х, В.Каргера у 1940 – рр. і потім у 1980 – 1990-х рр. Максимова Е.В., Петрашенко О.В. вдалося відтворили плани цих храмів. Замкове будівництво Черкас та Чигирина у ХV – XVІ ст. велося традиційно для Наддніпрянщини з деревяних колод та землі. Так Черкаський замок, що існував протягом трьох століть, збудований як містовий на межі XIV – XV ст., був дерев’яим. Так само у XVІ ст. і Чигиринський замок був переважно дерев’яним і лише за часів гетьманування Петра Дорошенка було споруджено великий мурований бастіон, а фортецю обклали камінням. Яскравим прикладом мурованого будівництва 40 – 60 рр. XVII ст. є суботівське замчищі Б. Хмельницького, де збереглися муровані фундаменти оборонної вежі, досліджено ще ряд господарських об’єктів. І хоча залишків гетьманського палацу так і не було виявлено, знахідки архітектурно-будівельних деталей, таких як цегла, черепиця, поліхромні кахлі побічно свідчать про існування на території замчища капітальної споруди на кшталт гетьманського палацу.

Упродовж ХVІІ – на поч. ХVІІІ ст. майже все муроване будівництво здійснювалося із цегли-пальчатки. Її ще називають "литовка", або "литовська" (назва запозичена з документів ВКЛ, де "литовкою" іменували великоформатну цеглу для будівництва замків). Характерна риса пальчатки – наявність на верхній площині жолобків, що об’єднувало досить різнорідну за розмірами цеглу. Жолобки могли наносити пальцями руки або ж спеціальним зубчастим знаряддям. Вони призначалися для забезпечення зціплення цегли з будівельним розчином. Важливою ознакою цегли є клейма, але у будівництві Черкас та краю ХVІІ–ХVІІІ ст. вони досі невідомі.

Перші клейма на місцевій цеглі з’являються лише на початку ХІХ ст. та пов’язані з розвитком монастирського, власницького та фабричного виробництва. У цей час великоформатна цегла поступово зникає, остаточно поступаючись у 1840-х роках цеглі затвердженого в Російській імперії стандарту – 6×3×1,5 вершки (267×133×67 мм), скасований лише 1927 року . Тільки на території Черкас на 1900 р. функціонувало 9 цегелень, на 1908 р. десять. На 1911 р. цегельні міста випускали 4 млн. штук цегли, яка йшла на будівлі та тротуари. Для різних потреб виробляли фасонну цеглу: клинчасту – для перемичок, лекальну – для комунікаційних колодязів, котельних та заводських труб тощо. Для вимощування тротуарів також використовували жовту цеглу – так званий залізняк, або клінкер.