Унікальні пам’ятки археології Черкас, про які ви точно нічого не чули

Якби їх мала Європа – це була б ще одна "туристична Мекка". Якби їх знайшли в США – жоден "товстий гаманець" не збудував би поряд черговий маєток. Але частинки центру світової цивілізації розташовані в Черкасах – і тому цим неймовірно цінним пам’яткам археології поки не пощастило стати надбанням світової історії. Мова йде про праслов’янські городища.

У Черкасах таких городищ аж чотири (!!!), а розташовані вони на високому корінному березі Дніпра. Для одного міста це унікальне явище.

Всі ці городища занесені в Державний реєстр пам’яток Черкаської області й належать до заповідної території “Черкаські берегові схили”, створеної відповідно до рішення Черкаського облвиконкому №64 від 29.03.1991р. Проте всі вони перебувають у незадовільному стані та потроху руйнуються через урбаністичні чинники і тиск цивілізації.

Городище поблизу "Чорного Яру"

У матеріалі про містичні Черкаси ми розповідали вам історію про яр між пагорбами на перехресті вулиць Гагаріна-Припортова. Саме тут розташоване найменше за площею Чорноярське городище останніх століть до нашої ери – початку І століття нашої ери. Нині ця територія офіційно охороняється державою, однак потопає у чагарниках та бур’янах.

Понад 2000 років тому тут було оборонне укріплення, в якому жили наші далекі предки. Більш точне уявлення про їхнє життя дали б археологічні розкопки, на які поки що в держави "немає коштів". Однак поблизу археологічної пам’ятки міська влада дозволила відкрити шиномонтаж, працівники якого просто посеред пам’ятки встановили туалет із вигрібною ямою, естакаду з шинами тощо. Частину валу підкопали для розширення будівлі, зруйнували сходами до туалету тощо. Дивлячись на рештки городища, навіть на думку не спадає, що це може бути туристичною окрасою міста.

Городище "Кавказ" – частина "кавказької" історії міста

Городище "Кавказ" непомітне за буддистським храмом

Ця пам’ятка археології розташована поблизу вулиці Кавказька на колишньому міському кутку Кавказ. У цій частині Черкас, за переказами, як і у слободі Казбет, селилися відставні солдати, які в середині ХІХ століття поверталися з Кавказької війни. А інформацію про те, хто проживав там 2000 років тому, може дати городище, на якому сусідній буддійський храм "Білий Лотос" звів свої конструкції. Як зберегти цю пам’ятку, і чи можна буде тепер провести там археологічні розкопки – питання довгих дискусій зі служителями храму та мешканцями будинків, зведених неподалік пам'ятки.

Василицьке городище – найстаріше і найбільше в Черкасах

У лісах Соснівки, над вулицею Праслов’янською (колишня Постишева) і колишнім селом Василиця, а нині частиною Дахнівки, розташоване Василицьке городище. Цій пам’ятці археології пощастило найбільше – вона має чавунну табличку на бетонному стенді, претендуючи на статус екскурсійного об’єкта. І це єдине городище Черкас, де проводилися хоча б невеликі розкопки. Археологи встановили, що воно містить не лише культурний шар межі ер, як усі вищеописані пам’ятки, але й було заселено ще 5,5 тисяч років тому.

Серед усіх чотирьох черкаських городищ ця найбільша пам'ятка збереглася найкраще. А знайдений у його оборонному рові древній горщик племен малодослідженої пивихинської культури (сусідів і сучасників трипільців) можна побачити у краєзнавчому музеї. Науковці за фінансової підтримки могли б знайти значно більше: житла, укріплення, рештки побуту тощо. Однак поки що ми можемо бачити тільки сучасні житла навколо городища. Частина господарств за останні 25 років уже просто піднялась вгору по схилу городища і "вросла" в археологічне надбання міста. Іноді "розкопки" в цьому городищі проводять місцеві кури, собаки та інші свійські тварини, викопуючи ями у декілька десятків сантиметрів і вигрібаючи на поверхню артефакти.

Якщо ви хочете все ж побачити на власні очі це городище, в нагоді стануть наші координати. Їдете тролейбусом №1, виходите за одну зупинку від кінцевої точки маршруту, йдете вглиб лісу, за 200 метрів натрапляєте на бетонний стенд "Українська РСР. Пам’ятка археології. Городище. Охороняється законом" –  ви досягли пункту призначення.

Городище, що пережило бомбардування

Городище "Шпиль"

У парку "Сосновий бір" поблизу бетонних східців на пляж, неподалік від Мосту кохання, розташоване городище під назвою "Шпиль". Поблизу нього виріс готель, прямо під ним розважальні заклади. Ідентифікувати городище дає змогу піщаний вал, який зберігся з прадавніх часів і рів, який поступово перетворюється на ярок. На жаль, пісок – нестійкий природний матеріал. Тому нині пам’ятка археології руйнується навіть ногами відвідувачів і колесами велосипедів. Але найбільше пам’ятка постраждала внаслідок бомбардування міста під час Другої Світової Війни – у вал і в центр городища потрапили бомби, котрі лишили по собі вирви.

Ще одна причина руйнації – знищення приблизно третини площі у процесі розбудови парку в 1960-і роки, завдяки чому підрізаний схил продовжує і далі руйнуватися зсувами, оголюючи час від часу давні артефакти. З північного кінця городища відкривається гарний краєвид на Дніпро, тому тут площа пам’ятки засмічена рештками численних пікніків не зовсім культурних любителів прекрасного.

Черкаські городища – це унікальний скарб! І не лише для міста, а й для усієї країни. Не кожен обласний центр може похвалитися подібними пам’ятками. Їх необхідно музеєфікувати, зробити історико-туристичними об’єктами і парковими зонами – окрасою міста, як це роблять у всіх цивілізованих країнах. Водити туди екскурсії, зокрема, школярів і студентів, щоб не лише на пальцях розповідати їм про нашу давню історію. Ми їздимо подивитися на піраміди Єгипту чи середньовічні замки Європи, а в себе вдома не бережемо і не цінуємо не менш цікаві й давні пам’ятки. Дослідивши їх хоча б частково, можна знайти рештки жител, укріплень, зробити реконструкції за результатами археологічних розкопок. 

Ще недавно ці пам’ятки були в ідеальному стані, проте за останній час внаслідок нехтування законом при розбудові міста пам’ятки суттєво пошкодили. Поки що ці руйнування не критичні, все ще можна повернути назад, музеєфікувавши, реставрувавши і захистивши городища від подальшого руйнування, але якщо цього не зробити, ми можемо втратити їх назавжди. А вони ж навіть ще не досліджені, ми не отримали від них ту історичну інформацію й ті експонати, котрі вони містять.

Нещодавно я подавав проект на грант посольства США на музеєфікацію одного з цих городищ, але, на жаль, поки що безрезультатно. Наша держава, традиційно, коштів на такі проекти "не має". Стародавні пам’ятки – важливий ресурс кожної держави. Культура, самоідентифікація, спадкоємність поколінь, цивілізаційне середовище, туризм, кошти – від нього. Але кількісно обмежений і безповоротний ресурс. Про це, на жаль, забувають.

Михайло Сиволап

археолог і краєзнавець, член Спілки археологів України та Європейської археологічної асоціації, директор Черкаського міського археологічного музею Середньої Наддніпрянщини

Марія Голуб