Як жили черкаські вчителі сто років тому

Ті, які йшли в народ.

9 січня1160
'Як жили черкаські вчителі сто років тому'

Сто років тому вчительська професія в Черкасах була, як і сьогодні, дуже шанованою в суспільстві. Але вона й тоді була так само важкою і малооплачуваною.

Учительський подвиг

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття уряд Російської імперії намагався виправити жахливу ситуацію з народною письменністю. За даними дослідників, тоді у країні письменними була лише третина чоловіків і трохи більше десятої частини жінок. Для порівняння: у Великобританії і серед чоловіків, і серед жінок письменність сягала 90%, у Німеччині – 95-97%, а у США та Франції – 88-85%.

На жаль, на освіту в Російській імперії, як завжди, бракувало коштів. Пристойно роботу вчителів оплачували лише у привілейованих навчальних закладах для заможних і дворян – гімназіях. У народних школах (початкових і середніх) працювали переважно ентузіасти своєї справи. Як наслідок – учителів завжди було мало.

Ще однією причиною повільного зростання письменності був консерватизм мислення у провінційних повітах імперії. Міністерство освіти підганяло місцеву владу з відкриттям нових шкіл, але в містах і селах у розвитку шкільної справи ніхто реально зацікавлений не був. Не сильно прагнули будувати нові школи й на Черкащині. "З’ясувалося, що в повіті немає ні сільських громад, ні окремих осіб, які побажали б узяти на себе будівництво шкільних споруд, – писала у 1913 році газета "Черкасскіе отклики". – Не виявилося навіть у наявності будівель, готових для найму під влаштування шкіл".

Відомий черкаський фольклорист і автор мемуарів Степан Нехорошев, якого виховувала черкаська вчителька Віра Бубликовська, згадував, що батьки-бідняки прямо казали вчителям своїх дітей: "Хочете вчити – вчіть, але я не можу вдягти, взути дитину, коли я сам роздягнутий, роззутий". Навчання ж коштувало всього декілька рублів на рік.

Духовне училище в Черкасах
Духовне училище в Черкасах

Школи Черкас

Школи в Черкасах наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття відкривалися, реорганізовувалися, закривалися. Тож перераховувати їх немає сенсу. Перед революцією в місті було дві державні гімназії (чоловіча і жіноча), жіноча приватна гімназія Самойловської, реальне училище – навчальний заклад математичного, технічного та природничого спрямування, духовне училище, а також учительська семінарія – щось на кшталт педагогічного училища. Діяли також початкові і "вищі початкові" (середні) школи для хлопчиків і дівчаток.

Найближче до простого люду були вчителі початкових і середніх народних шкіл. Працювали в цих школах переважно жінки. Щоб учити дітей, вони мали потурбуватися й про те, щоб їхні вихованці могли ходити до школи – мали одяг, взуття, шкільне приладдя, принаймні грифельні дошки, чорнильниці й папір. Іноді вчителі оплачували навчання у школі бідних, але талановитих учнів.

Учителювали в народних школах переважно жінки
Учителювали в народних школах переважно жінки

Як і зараз, у школі працювали дуже різні педагоги. Оскільки більшість школярів були україномовними, в школах їх часто намагалися перевчити на офіційну російську мову. Особливо старанним був наставник Соборно-Миколаївської школи отець Михаїл Ковальов. "Старий навіжений вимагає від дітей знання російської мови, абсолютно дітям не знайомої. А що якби його (Ковальова) змусити при синоді розмовляти по-китайськи!" – обурювалася одна з учительок.

Зате справжніми "ангелами во плоті" називали учні вчителів середніх шкіл Антона Масловського, котрий роздав бідним майже все своє майно, і Григорія Гайдака, який намагався виростити з учнів не лише освічених людей, а й добрих сім’янинів. Степанові Нехорошеву особливо запам’ятався інспектор Черкаського міського чотирикласного училища Андрій Овсієнко – милий, добрий чоловік. "Він дуже цінував свій колектив, ніколи нікому не робив зауважень, він умів так подивитися на "винного", що той сам починав просити: "Не сердьтеся, це не повториться!" А ще Овсієнко мало не зі сльозами вмовляв директора педагогічної семінарії приймати випускників своєї школи, яких він ніжно називав "моїми козаками". Згодом, у роки революції й голоду, Овсієнкові допомагали вижити його учні. Проте врятувати вчителя не змогли – він помер у січні 1918 року.

Гімназії з елітарними порядками

Чоловіча урядова гімназія в Черкасах
Чоловіча урядова гімназія в Черкасах

У гімназіях Черкас, на відміну від народних шкіл, були елітарні порядки. Більшість тамтешніх учителів були зі шляхетних родин, тому до колег із народних шкіл ставилися дещо зверхньо і дружби з ними не мали.

Письменник Олександр Лебеденко згадував у книжці "Перша міністерська", що в черкаській чоловічій гімназії був звичай дарувати улюбленим вчителям подарунки на день народження. Проте – не всім, а лише тим, кого діти справді поважали. "Зарані дізнавалися день сімейного свята педагога-улюбленця, влаштовували складчину і з торжеством підносили срібло або торт на дому. Педагоги, які не завоювали симпатії гімназистів, цієї честі ніколи не удостоювалися, і гімназичне начальство не схвалювало цих подарунків", – згадує письменник.

Втім, прихильність молоді завоювати було не важко: викладай цікаво, не знущайся, не лякай відрахуванням, не став наліво і направо поганих оцінок... За згадкою Степана Нехорошева, один з учителів жіночої гімназії Самойловської, священик Димитрій, таємно курив. Дізнавшись про це, гімназистки почали йому погрожувати, що, як буде ставити погані оцінки, все розкажуть архієрею... Отець Димитрій тільки усміхався.

Урок у гімназії
Урок у гімназії

Учительський відпочинок і екскурсії в Італію

Життя шкільних учителів не зосереджувалося тільки на роботі. Серед улюблених розваг у канікули були поїздки пароплавом до Києва, Катеринослава (нинішнє місто Дніпро), просто річкові прогулянки. Часто їздили до Канева – на могилу Тараса Шевченка, якого в Черкасах уже тоді дуже шанували. Вчителі реального училища, здебільшого євреї з університетською освітою, полюбляли на літо їздити на море – переважно в Одесу.

Прогулянковий пароплав на Дніпрі
Прогулянковий пароплав на Дніпрі

Іноді щастило вибратися й за кордон. Так, у 1910 році Товариство допомоги вчителькам початкових шкіл відрядило вісім учительок на екскурсію в Італію. Цікаво, що охочих їхати особливо не знайшлося – багато клопотів на городі, в полі, вдома. З Черкас поїхало три вчительки: Капітоліна Гукович, Віра Бубликовська і Людмила Добровольська. Побували в Мілані, Венеції, Флоренції. А в Римі мало не "влаштували дипломатичний скандал" – під час масової аудієнції у папи Римського відмовилися ставати на коліна. "Я народна вчителька, а народна вчителька не повинна стояти на колінах ані перед троном імператора, ані перед престолом первосвященика", – гордо сказала одна із черкащанок ченцеві, який підійшов зробити їм зауваження. Після цього жінки, самі злякавшись свого вчинку, поспіхом втекли із Ватикану й ще довго, повернувшись у Черкаси, очікували відплати за своє "святотатство"...

Одним з улюблених серед учителів способів проводити вільний час були виїзди на природу. Чоловіки захоплювалися риболовлею, полюванням, жінки надавали перевагу просто поїздкам за місто. Керівниця вищого жіночого початкового училища Віра Хропаль полюбляла відпочивати разом з ученицями – разом їздили на прогулянки Дніпром, в уманську "Софіївку", в паломництво в Красногірський монастир під Золотоношу. Часто їздили в ліс по ягоди та гриби.

А ще взимку вчителі, як і інтелігенція загалом, любили збиратися в когось із колег, особливо в тих, хто мав піаніно або грамофон. Сиділи, пили чай із лимонною кислотою і житніми сухарями, слухали класичну музику. Вчителі гімназій полюбляли грати у карти, особливо в преферанс і "пульку".

Цікаво, що серед учителів не було традиції відзначати в колективах дні народження. За словами Нехорошева, вчителі вважали, що "день народження – це день обжерства, потім цілий тиждень хворієш шлунком". Зате всі любили разом святкувати тодішній черкаський "день учителя" – свято Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Пили каву, співали популярні студентські пісні, присвячені Вірам, Надям, Любам і Соням. З нагоди свята кондитери навіть випускали спеціальне печиво. У кожній коробці на кожному печиві – слова: "Віра", "Надя", "Люба", "Соня". Кожне печиво мало свій смак: з ромом, з ананасом... Було також спеціальне солоне печиво "Софія" – до пива.

Листівка "Віра. Надія. Любов"
Листівка "Віра. Надія. Любов"

У вільний час учителі багато читали. Для цього спеціально виписували журнали з додатками. У додатках – відомі твори сучасної літератури: Купрін, Бунін, Короленко. Любили відвідувати Народний дім, де аматорська трупа показувала вистави за п’єсами українських драматургів. Багато вчителів із красивим голосом співали у церковних хорах – наприклад, у Свято-Миколаївському соборі, який стояв на місці нинішньої вулиці Лазарєва, де зараз кафе "Чашка". Жіноцтво брало участь у благодійних акціях.

Гімназія Самойловської
Гімназія Самойловської

...Старий черкащанин Степан Степанович Нехорошев, якому в 1987 році виповнилося 90 років, зі сльозами на очах записував на сторінках шкільного зошита свої спогади про власних учителів. Ні для кого з друзів молодості в нього не знайшлося стільки теплих слів, як для представників учительської професії...

Максим Степанов

Хочете підказати нам тему статті чи новини? Напишіть її на пошту нашому редактору і +100500 до карми вам гарантовано!
Коментарі