Весілля відомих черкасців: як це було?Публічні люди Черкас поділилися своїми спогадами про весілля. |
| 12 червня43290 |
Кожен по-різному уявляє той день, коли створить родину. Хтось мріє про цей момент із дитинства і заздалегідь планує кожну деталь, хтось шукає щось нестандартне, а хтось взагалі ставиться до весілля, як до звичайної формальності...
Ми попросили черкаських акторів, музикантів, художників згадати, як вони провели цей день, з чого почалося життя їх родини, чи змінилося щось у стосунках пари після "офіціозу". Приклад наших героїв доводить: весілля – не шаблонний сценарій, а неймовірна історія для двох закоханих.
"Весілля згадується не стресом, а світлим і легким днем"
"Весілля в музеї стало несподіванкою для всіх"
Це був 2012 рік, ми з Сергієм вже жили разом і мали синочка Михайлика. Я саме планувала виставку, на яку, як виявилося, приїде дуже багато людей із різних міст. І за три дні до її відкриття ми нарешті зважилися й пішли подали заяву. З собою взяли газетну статтю, де написано, що ми вже є подружжям, та Михайлика на руках. І нам дали дозвіл не чекати цілий місяць після подання заяви, тож за три дні, зранку перед виставкою, ми одружилися.
На реєстрацію запросили лише мого старшого сина Діму, Сергієвого брата Вадика та мою найкращу подругу Олечку. Тож це була таємниця навіть для моєї сім'ї, не кажучи вже про друзів. Вже зранку перед реєстрацією ми розповіли про весілля дівчатам із салону квітів "Фрагранс", вони подарували мені надзвичайно гарний букет нареченої.
Весільна сукня вийшла цікавою: я купила в "секонді" дві речі, мереживо в магазині, з них сама зробила собі вбрання. А моя подруга Маріанна , знаючи лише про виставку, а не про весілля, виготовила мені віночок. Грошей на обручки в нас не було, тож Оля, яка знала про весілля, купила нам срібні обручки. Таємниця була витримана до того моменту, поки у виставочному залі не почала грати музика й не прийшли наші батьки. Деякі гості виставки вже почали розходитися, аж тут почалося головне дійство: Сергій запропонував мені руку та серце. І хоч я знала, що він це зробить, цей момент був надзвичайним.
Всі були здивовані: весілля в музеї! Атмосфера була створена унікальна: з Києва приїхав директор кавової компанії , для якої я малювала етикетки, привіз із собою трохи смачних подарунків, тому в музеї приємно пахло кавою. Тут же друзі з гурту "Ефект метелика" зіграли свій новий альбом. Потім я навіть кидала віночок, його спіймала дівчинка, яка зараз вже теж заміжня.
Після самого весілля в наших стосунках нічого не змінилось. Ми кохаємо так само сильно, як і в перші дні нашого знайомства. Тільки стали називати один одного чоловіком та дружиною у якихось офіційних обставинах, в присутності сторонніх. А взагалі, найголовніше в житті – зустріти свою половинку, яка вірить в тебе, надихає та підтримує, все інше – дрібниці.
"Весільні клопоти пережили спокійно, тепер і шпалери разом поклеїти зможемо мирно"
До весілля ми з Сашком (Олександр Молоцило, музикант гурту "8 Этаж") йшли досить довго, до цього 3 роки прожили разом, майже 10 років були знайомі. Але, коли вирішили, що пора, все сталося швидко: за три місяці після рішення вже стали чоловіком і дружиною. Ми якраз переживали якусь нову хвилю наших стосунків і вирішили саме в цей час узаконити їх.
Як такого весілля і святкування не хотіли, важлива була формальність і для самих себе, і для батьків, які хотіли, щоб їх майбутні онуки народилися в родині. Ми планували просто розписатися в РАЦСі, але наші мами наполягли на більш урочистій церемонії. За це ми їм безмежно вдячні, бо мені пощастило, як і кожній нареченій, відчути найяскравіші сторони у підготовці до власного весілля. Це і вибір сукні, і дівич-вечір, нові, удосконалені й дорослі стосунки з мамою… Бо мама-наставник і мама-подруга – це інша річ.Тож ми пошили весільне вбрання, відбули церемонію і поїхали до Сашкових батьків на дачу. Там зібралися тільки родичі і найближчі друзі, не більше 20 чоловік, аби посидіти, відсвяткувати в такому вузькому колі.
В період підготовки до нашого невеличкого свята в нас не було ніякого хвилювання чи роздратування, яке буває у інших пар. До цього ми з Сашком були свідками на весіллі в наших друзів, тому мали змогу поспостерігати, щоб бути готовими до всього. Дівчата бувають такими вередливими перед весіллям – бідні їх наречені! Ми стійко пережили це, так що, впевнена, і шпалери разом поклеїмо! Хоча Саша зізнавався, що в переддень, коли я, як це годиться перед весіллям, ночувала у батьків, трохи хвилювався. Була зима, йшов сніг, він гуляв вечірнім містом і… мабуть, засумував, надіслав мені СМС: "Ну що, хвилюєшся?" Я зрозуміла, що для нього наступний день був дійсно важливим.
Коли ми офіційно стали родиною, змінилося мало, адже ми ділили спільний побут вже дуже довго, обов’язки в нас давно розподілені. А до нового статусу поки що звикаємо, адже з моменту весілля минуло тільки 5 місяців.
"Йшов на весілля до друга, а потрапив на своє власне"
Ми з Михайлом (Михайло Коваленко, конферансьє) разом вже 11 років. За цей час народили і виховуємо двох синів, але до РАЦСу всі ці роки так і не могли дійти. Хоча Міша багато разів робив мені пропозиції, я відмовляла. Просто, як і 99 % тих, хто живе цивільним шлюбом, я була впевнена, що штамп в паспорті нічогісінько не змінить у нашому спільному житті. Але десь близько двох років тому ми дуже сильно посварились. От тоді я багато речей переосмислила, зрозуміла, що саме з цією людиною готова і хочу прожити все життя. Відтоді виношувала ідею незвичайного весілля і шукала шляхи її втілення. І от цьогоріч мені все вдалося.
Дату – 7 липня, свято Івана Купала, обрала не випадково – саме в цей день багато років тому почались наші стосунки. З допомогою близьких готувалася до весілля, але Михайло про це навіть не здогадувався. Десь за місяць до події попросила нашого друга та колегу Сашка Коломійця, аби він запросив нас на "своє весілля". Звичайно, Сашко не збирався одружуватись, але такою була офіційна версія подій. Для церемонії я обрала живописну галявину поблизу санаторію "Україна". Тему нашого весілля не довелося довго вигадувати: ми з коханим любимо все, що пов’язане з хіпі, обожнюємо фільм "Дім сонця". Крім того, нам близьке язичництво, а Івана Купала – найбільш романтичне й красиве свято, яке прийшло з язичницької епохи. От такий мікс наших вподобань і породив стилістику весілля – "діти квітів".
За день до цього, 6 липня, я подарувала коханому політ на повітряній кулі. Цей політ можна вважати першою частиною весілля. Наступного дня всі наші гості зібралися "на весілля Саші Коломійця". Для початку – тільки колеги, спільні друзі з "нареченим". Михайло ні на секунду не запідозрив, що прийшов на власне весілля, жоден із друзів не видав себе. Навіть наш старший син Олексій зберігав цю таємницю нареченої, допомагав мені в підготовці. Родичі ж заховалися, чекали слушного моменту, щоб з’явитись. І от, коли під час церемонії прозвучали слова: "Вихід родичів нареченого!", все стало зрозуміло й Михайлові. Все вийшло дійсно класно!
Попри те, що весілля стало для нас справжньою казкою, наступний день був для нашої родини досить непростим. Ми дійсно стали іншими людьми, певний час переосмислювали наші нові статуси, зрозуміли, що тепер нам потрібно докладати ще більше зусиль задля особистісного росту не лише свого, а й своєї половинки. Для мене весілля й сама підготовка до нього стали неабияким випробуванням: я зважилася взяти на себе відповідальність, яку ніколи раніше не брала.
Марина Таланова-Берт
