Побудував бізнес на спорті
Лише праця та терпіння дають результат
В’ячеслав Василенко народився у Смілі Черкаської області. За один рік спортсмен став чемпіоном України та світу з бойового самбо і Президентом Федерації бойового самбо і панкратіону в Черкаській області. Є засновником і власником спортивного клубу “Grizzly MMA”.
Спортивної вершини В’ячеслав Василенко досяг у 22-річному віці, а вже за два роки заснував клуб змішаних єдиноборств “Grizzly MMA”, де всі тренери – його учні. Зараз В'ячеславу 29 – і він безперервно рухається вперед: його графік щільно розписаний на тренування, підготовки до змагань, участь у чемпіонатах і пошук майбутніх професійних спортсменів серед юних черкащан. Чому стабільність – не для нього, як оцінює себе у ролі головного менеджера клубу та чому не тренує дітей, читайте у матеріалі.
Багато людей казали: як ти станеш чемпіоном світу, якщо ти з села? А я знав, що стану чемпіоном світу ще у 8 класі. Тренер одразу дав зрозуміти: немає значення, де ти народився – у місті чи селі. Щоб досягти результату, виконуй поставлені завдання, і з часом твоя мрія стане реальністю. Так і вийшло. Думку про чемпіонство 17 років тому вселив у мене саме він.
У 22 роки зрозумів, що зробив собі ім’я. Отримати звання чемпіона світу можна було і раніше. Хоча всі вважають, що я і так досяг цього статусу в молодому віці. На початку кар’єри тренував людей безкоштовно. Коли став чемпіоном світу, почали телефонувати незнайомі люди і просити консультацій. Тоді я зрозумів, що почав робити собі ім'я.
Зараз батьки – мої однодумці. Раніше переконували мене у важливості стабільної роботи, нині змирилися. Побачили, що усе, чим я займаюся, працює. Чи мають батьки особливі дисконтні умови? Для них немає знижок у клубі, вони можуть приходити і там жити. Тато після своєї основної роботи допомагає мені у залі.
Мене не цікавить стабільність. Лише високі досягнення у житті та спорті: важливіше зараз не мати нічого, не їсти і не пити, але за рік заробити на Лексус.
Дітей не треную зовсім. Для кожного віку має бути свій тренер. Колись брав участь у рекламній фотосесії з дітьми. Я показував їм прийоми, щоб вони їх правильно виконали лише для фотографії. Після завершення зйомки, виморений дітьми, сказав: "Фотки вийшли класні, але для реклами ми їх не віддаємо, бо я тренувати дітей не буду". Якщо дорослих тренувати дуже складно, то дітей надзвичайно складно.
Спочатку є нечітка мрія, потім конкретна ціль, дія і результат. За цим принципом працює все. Колись я думав – от би стати чемпіоном світу! Тренер переконав: став ціль, виконуй мої завдання і отримаєш результат. Мій спортивний клуб – це хобі, яке переросло у бізнес-проект. Хоча, поки що це складно назвати бізнесом, бо прибутків із нього небагато. Якщо все робити правильно, з часом клуб приноситиме дохід. Мої вихованці вже працюють із клієнтами за моєю методологією, яка подобається людям. Цього року практично не давали реклами, а у залі чимало клієнтів.
Усі тренери у “Grizzly MMA” – мої вихованці. Для мене вони більше, ніж просто команда, вони – моя сім’я. Всі дуже різні, трапляється, підвищую на них голос, але до бійок жодного разу не доходило. Сенсу застосовувати бойове мистецтво в житті немає. Вони – учні, до яких я прислухаюся. Якщо я маю охоплювати весь процес роботи, то тренери індивідуально підказують відповідно до своєї ділянки роботи. Так нам вдається поступово рухатися вперед. Моя команда залишається зі мною вже багато років: вони бачать, що немає сенсу змінювати місце роботи. Скажу більше: іноді заробляю менше, ніж вони. Лише один тренер пішов із "Grizzly", захотів відкрити власний клуб.
Себе як менеджера за десятибальною шкалою оцінюю на трійку. Попереду – навчання і гори книг. Зараз стою у підніжжя, я тільки починаю. Головна риса, яку виховав у мені спорт, це терпіння. Нею керуюся і в житті. З власного досвіду знаю: робиш щось, працюєш, а не виходить… Треба мати терпіння. Лише праця в поєднанні з терпінням дає результат.
Тренер повинен зацікавити. Від колег вимагаю насамперед професіоналізму та уміння спілкуватися з клієнтами. Є фахівці, які на початку роботи так заганяють клієнтів, що люди більше не приходять. З погляду бізнесу для клубу це нецікаво: ми не повинні виходити в мінус. Ще один важливий пункт – це людяність. Якщо тренер цього не має, в моєму залі такої людини не буде.
Ірина Філенко
