Що важливо для ресторану? Кухня та сервіс? Так. Але чи часто ви повертаєтеся в заклади, де розставлені незручні дивани, хитаються стільці, а до столів потрібно тягнутися всім тілом?
Євген Чернєй – засновник черкаської компанії "Фабрикант". Саме команда "Фабриканта" виготовила меблі для багатьох популярних черкаських закладів: "Yoshi", "Паприка", "Оскар", "La Cosa Nostra", "Servant", "Faro del porto", "Чашка", "Буба Хінкальна", "Міленіум", "Reflection". Також на рахунку "Фабриканта" – реалізовані проекти ресторанів у Києві, Одесі, Чернігові та Слов'янську; меблі для мережі кінотеатрів "Мультиплекс" в усіх обласних центрах України; унікальний спільний проект з канадською компанією з інтеграції технологій віртуальної реальності в крісла для кінозалів.
Про перший бізнес-досвід
Протягом 7 років я працював у мінській дизайнерській студії, саме там я навчився всіх тонкощів меблевого виробництва. Мій бізнес в Україні розпочався з дитячих меблів. Я розробив реалістичний диван для малюків у віці 1,5 – 3 років. Спробував продати – не вийшло. Почав шукати варіанти партнерства і звернувся до відомого українського виробника – компанії "Snite". На мій подив, вони пішли назустріч, і десь за рік моя продукція налічувала вже близько двох десятків виробів – я створював цілі колекції меблів для "Snite". Це був перший бізнес-досвід.
Фото Сергія Черкасова
Коли ми отримали замовлення від мережі "Мультиплекс", у компанії "Фабрикант" працювало три людини. Нам потрібно було спроектувати крісла з електричним приводом для кінозалів. Було складно, але ми це зробили. Розробили механізм "реклайнер", який за допомогою пульта управління відкидає спинку в положення "напівлежачи" і додає підставку для ніг. Перша партія крісел вийшла – ми зрозуміли, що все можливо. Але далі було ще складніше.
Одне з перших замовлень ресторанних меблів – арт-кафе "Паприка". Знаковий проект, який вивів нас в сегмент "вище середнього" та "віп". Тоді ми ще орендували великий гараж, до нас приїжджав клієнт на красивому дорогому авто і дуже голосно лаявся. Його вимоги до меблів були цілком обґрунтованими: коли ти сідаєш на диван – ти повинен відчувати абсолютний комфорт. Ми допрацьовували прототип декілька разів, були й хвилини відчаю. Але це був єдиний безпомилковий шлях. "Правильний" клієнт завжди приходить із запитом: "Я готовий платити і платити багато, але я хочу якісні меблі".
Вимогливі складні замовники допомагають розвиватися і виходити на новий рівень. Якби "Фабрикант" тоді не пройшов цей шлях, я не впевнений, що зараз компанія існувала б у тому вигляді, в якому ми її знаємо. Нові клієнти приходили за рекомендацією. Дивно, але це працювало суперефективно: наші клієнти далі рекомендували "Фабрикант" своїм друзям і знайомим.
Про проекти, які найбільше запам'яталися
"Фабрикант" разом із канадськими партнерами виготовляв крісла для кінотеатру "Мультиплекс" у ТРЦ "Караван". Перед нами поставили завдання – інтегрувати в приводні крісла нашої розробки систему "5D" канадської компанії "D-Box" (канадці створюють обладнання для віртуальної реальності). В результаті повинні були вийти суперреалістичні крісла з різними ефектами – рухом, вібрацією тощо. У проекті брали участь три країни – Канада, Україна і Казахстан (хлопці створювали програмне забезпечення). Нам довелося переробити ергономіку крісел за принципом конструкції спорткарів. Під час кіносеансу передбачалося дуже багато рухів крісла, тому тіло людини повинно було "сидіти" як влите. Ми єдині в Україні та країнах СНД поєднали технології "D-Box" і крісла з електромеханізмом.
Думаю, наша візитна картка – це ресторан "Сыто-Пьяно Italiano" в Києві. Це великий класний ресторан, який проектувала талановита дизайнерка Етері Цинцадзе. Компанія "Фабрикант" виготовляла всі меблі для цього закладу. У Етері особливий стиль роботи: вона не користується комп'ютерними програмами, тому ми отримували лише ескізи, дуже рідко в них були вказані хоч якісь цифри і параметри. Етері часто подорожувала, і процес узгодження деталей тривав довго. Це були дев'ять дуууже цікавих місяців. Але в результаті вийшов шикарний проект.
Створення предмета меблів з нуля – тривалий процес. Ти створюєш зразок, тестуєш його, перероблюєш – і так декілька разів. Є дуже складні за конструкцією та технологіями замовлення. Наприклад, з моменту початку роботи над величезним дерев'яним столом для "Сыто-Пьяно Italiano" розміром 6*1,5 метра до фінального випуску виробу пройшло аж 3 місяці. Робота над одним стільцем може тривати близько місяця – все залежить від ідеї і факторів, які потрібно враховувати у виробництві. Наприклад, меблі для нового ресторану "Yoshi" у Києві на 180 місць ми створювали досить довго. Цей заклад, розташований недалеко від посольства Японії в Україні, буде обслуговувати дипломатів, працівників і гостей посольства. Тому в роботі над меблями враховували безліч факторів, зокрема й етнічний.
Про бетон, метал і текстиль у дизайні
Як у наше життя прийшла мода на "бороданів", так в дизайн HoReCa прийшла мода на бетон. З бетону роблять барні стійки, елементи декору і навіть стільниці обідніх столів. Матеріал досить спірний, але дуже трендовий. Бетон сильно піддається впливу навколишнього середовища. Він досить крихкий, з ним складно працювати. Його функціонал обмежений. Якщо на бетон випадково розлити будь-яку рідину, крім води, вона відіб'ється на поверхні. Власникам часто доводиться реставрувати такі предмети. Але в закладах, виконаних у стилі лофт, він має дуже стильний і органічний вигляд.
Другий тренд – металеві каркаси в стільцях. Дизайнери хочуть, щоб стільці були легкими і невагомими. Для виробничих підприємств це непросте завдання. Серія дешевих стільців на металевих каркасах в інтер'єрі має поганий вигляд. Виготовити стілець із нуля, щоб виріб був класним і концептуальним – це дороге задоволення.
Форми спрощуються, різьблення, велика кількість деталей уже не популярні. Цей напрямок можна окреслити так: "лаконічно, але не просто". В цій уявній простоті криється дуже складне розкриття ідеї. Якщо продукт виходить дійсно крутим – значить, над ним добре попрацювали і дизайнер, і виробник.
Все частіше в ресторанах використовують нестандартний текстиль. Якщо раніше заклади традиційно дотримувалися однотонних тканин і неяскравих кольорів, то сьогодні багато ресторанів використовує різнобарвний текстиль: трошки легковажні подушки яскравого кольору, зовсім "не ресторанні" кольори – рожевий, салатовий. В інтер'єрі це має дуже цікавий вигляд.
"Конфлікт" між дизайнером і виробником
Раніше інструментом дизайнера був олівець і ескізи, а зараз – сайти-конструктори. Там можна взяти безкоштовно або купити 3D-моделі столів, стільців, крісел для проекту. У конструкторі дизайнер добирає предмети, які він "бачить" в просторі, знаходить 3D-модель і хоче, щоб її випустили. Але для виробника це величезні труднощі.
Наприклад, у невеликому київському кафе на 30 місць за проектом дизайнера повинно бути 8 різних видів стільців. Виникає запитання – хто все це буде виготовляти? Якби продукція лежала на складі – проблеми не було б. Зателефонував, замовив, отримав. Але такі вироби існують тільки у вигляді 3D-моделей, і дизайнери звертаються до нас, місцевих підприємств, щоб їх виготовити.
Створити унікальний стілець, як і будь-який інший предмет, і випустити його – це великі затрати часу і грошей. Потрібно проектувати, пробувати, міняти. А таких стільців у кафе всього декілька штук. Відповідно, якою має бути ціна виробу, якщо закласти в нього всі витрати? Унікальний дизайнерський стілець коштує 1,5-2 тисячі євро. До нас звертаються з проханням зробити те ж саме за 200 євро. Припустимо, ми виготовимо такий продукт. Але дуже велика ймовірність, що він більше нікому не знадобиться. Витрачати багато енергії та ресурсів на створення одиниці продукції, яка випуститься в 4 екземплярах і забудеться, це непродуктивно. Такі меблі повинні коштувати тисячу євро.
Про улюблені заклади
Для мене в ресторані важливо все. Починаю з екстер'єру – звертаю увагу на розташування, вхідну групу, вид із вікна, зовнішнє оформлення, вивіску. Зайшовши всередину, оцінюю інтер'єр і меблі. Слухаю, наскільки "гучний" заклад, звертаю увагу на запахи. Якщо приходжу вдруге, звичайно, найбільше уваги – на кухню та сервіс.
З черкаських ресторанів, над якими працювали колеги, мені імпонує ресторан "Форест". Атмосфера, рослини, нестандартне не рядне розташування меблів, зонування – там дійсно відчуваєш себе ближчим до природи.
Обожнюю ресторани Одеси: вони південні, трохи нахабні, трохи меланхолійні – дуже особливі. Заклади Львова орієнтовані на туристів, тому мені більше подобається Івано-Франківськ. Там не так багато ресторанів, але серед них є унікальні заклади – справжні сімейні кафе, в яких відчуваєш себе як вдома.
Фото героя публікації
